Нахабні родичі.  Свекруха завелася з дверей: – Яке право ти маєш виганяти мою дочку з квартири мого сина? Ти там – ніхто, і звати тебе – ніяк! За матеріалами

Все почалося приблизно півроку назад, коли будинок, в якому ми з чоловіком купили квартиру в іпотеку, був остаточно зданий. Платити за знімання і іпотеку одночасно – дуже важко. Я, як ненормальна, зраділа швидкому переїзду.

Ось тільки чоловік зовсім не поспішав переїжджати. Спочатку він говорив, що забудовник щось доробляє і жити там не можна. Потім – треба зробити ремонт, потім переїжджати. Нібито знайомих він найняв, треба ще потерпіти.

Я була готова переїхати в голі бетонні стіни, аби перестати оплачувати знімання, і зовсім не розуміла, чому чоловік тягне час.

Днями ми з донькою випадково опинилися поруч з нашою новобудовою і вирішили подивитися, як там просувається ремонт. Відкрити двері самим у нас не вийшло. Зате нам відкрили її зсередини. І це були не робітники. Двері відчинила сестра чоловіка.

У квартиру вона нас не пустила, скорчила незадоволене обличчя і запитала:

– Що ти тут робиш?

У мене до неї був абсолютно таке ж питання. Зате, побачивши її, я зрозуміла причину, по якій чоловік затягує переїзд.

– Давно ти тут живеш? – поцікавилася я.

– Не твоя справа. Брат дозволив – живу і буду жити. І нічого ти з цим не зробиш. А як тільки іпотеку погасить, відразу квартиру мені відпише. Що смієшся? Мама попросить, він їй не відмовить. Так що спасибі за квартирку, – вона закрила переді мною двері.

По дорозі додому я подзвонила чоловіку і поставила його перед фактом: завтра ми переїжджаємо. Повідомила, що знаю про сестру і попросила зателефонувати їй і виставити її з нашої квартири. І пообіцяла, що за брехню він ще отримає.

Приїхавши додому, я почала збирати речі. Чоловік, прийшовши додому з роботи, зробив винуватий вигляд і промимрив:

– Ти б не дозволила. А їй йти нікуди, вона квартиру знайти ніяк не може. Може, почекаємо?

Але сестричка його квартиру навіть і не шукає. І лаятися на чоловіка марно – коли мене немає поруч, мати і сестра з нього мотузки в’ють. М’якотілий він у мене, на жаль.

– Навіщо їй щось шукати? Ми завтра з’їдемо, вона нехай в цю квартиру заїжджає. Думаю, господиня не проти.

Рішення купити квартиру далося мені дуже нелегко: для першого внеску я продала батьківську квартиру в передмісті. Ще половину взяли у банку. І кілька років зводили кінці з кінцями, оплачуючи одночасно 2 квартири.

Дивлячись на родичок чоловіка, я довго сумнівалася: чи варто взагалі купувати загальне житло? Мій чоловік – порядна людина, правда – дуже м’який. Найголовніше – не залишати його наодинці з цими піраньями.

Увечері, уклавши дочку спати, я пила чай і раділа майбутньому переїзду. Настільки пізній візит свекрухи застав мене зненацька. Вона почала кричати ще в під’їзді:

– Яке право ти маєш виганяти мою дочку з квартири мого сина? Ти там – ніхто, і звати тебе – ніяк!

З кімнати вийшла заспана донька:

– Бабуся, не кричи на маму. Ти мені спати заважаєш.

– Яка я тобі бабуся? Це треба ще спитати у твоєї матері, чия ти! – свекруха почала кричати вже на свою внучку.

Цього я стерпіти не змогла. З мене досить! Скільки можна терпіти подібне ставлення?

– Пішла геть звідси! І донька ваша, як миленька, з моєї квартири забереться. Завтра з ранку сама поїду і особисто її з речами виставлю! Забирайтеся звідси!

Я випхали свекруху в під’їзд і зачинила двері.

Для себе я зрозуміла одне: якщо коли-небудь я вийду заміж вдруге, то тільки за круглого сироту. Досить з мене нахабних родичок чоловіка.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.