Прийомна дочка.

Марина прибирала в кімнаті дочки. Складаючи її іграшки по місцях, вона раптом виявила кілька ляльок, яких вона не купувала. Здивувавшись, посадила їх на полицю і вирішила, що, напевно, Діна взяла їх у подружки погратися, дівчатка іноді обмінювалися речами. За матеріалами

Увечері, коли дочка прийшла додому з танців, Марина запитала у неї про ляльок.

-Діна, я прибирала у тебе в кімнаті і побачила дві дуже красивих ляльки, але я пам’ятаю, що я їх тобі не купувала, чиї це, Марійки?

-Ні, – сказала дочка.

-А звідки тоді вони у тебе? – здивувалася Марина.

-Мамо, мені уроки треба робити, я піду, – не стала відповідати на це питання дочка.

Марина подивилася на дочку і відчула невелику тривогу.

Через два дні, Марина виявила, що дочка одягла вранці спідницю, яку вона теж їй не купувала.

-Звідки у тебе ця спідниця? – суворо запитала вона у дочки.

-Знайома дала, – відповіла дочка і вийшла з квартири.

Марина вирішила уважніше постежити за дочкою, їй зовсім не подобалася історія з новими речами. Хіба мало хто дає їх дочці, і у що вона вплуталася. Марина сильно переживала за Діну.

До моменту закінчення уроків у дочки, Марина стояла біля воріт школи і чекала її.

На вулиці було дуже холодно і Марина вирішила зайти на п’ять хвилин в магазин поруч, погрітися. Коли вона вийшла з магазину, вона до свого здивування побачила Діну з якоюсь жінкою. Через кілька секунд вона зрозуміла, хто це. Це була рідна мати Діни.

Марина взяла Діну з дитячого будинку, коли дівчинці було два роки, відтоді пройшло вже вісім років і біологічна мати не з’являлася весь цей час. Рідна мати здала дівчинку в дитячий будинок через місяць після народження.

Марина підбігла до них.

-Що ви тут робите? – закричала вона на жінку.

-Спілкуюся з дочкою! – спокійно відповіла Ніна, мати дівчинки.

-Ви не маєте на це права! – сказала Марина трохи спокійніше, – ви від неї відмовилися багато років назад.

-А зараз хочу надолужити згаяне, – Ніна обняла дочку за плечі, – нам добре удвох, не заважай нам!

-Діна, підемо додому, – спробувала взяти дівчинку за руку Марина.

-Не чіпай мене, – закричала Діна, відсмикуючи руку – ти мені не мама!

Ніна з Діною пішли в сторону парку. Увечері дочка так і не прийшла додому. Марина постійно дзвонила дівчинці, але та не брала трубку і Марина лаяла себе за імпульсивність і за те, що не здогадалася взяти номер телефону у Ніни.

На наступний день Діна зайшла додому після школи, Марина зраділа, побачивши дочку.

-Ти прийшла! Я так переживала і так скучила, – спробувала обійняти дочку Марина.

-Я за речами, – грубо відповіла Діна, відштовхуючи Марину.

-Добре, забирай свої речі, але пам’ятай я люблю тебе і не серджуся, – сказала Марина, ледь стримуючи сльози.

Майже місяць Марина жила в невіданні як там дочка. Вона іноді ходила до школи, але могла дивитися на Діну тільки з далека, так як дочка не підпускала її до себе.

Раптом, в один з днів, Діна прийшла додому і кинулася до Марини в обійми. Дівчинка довго і невтішно плакала.

-Мамочко, прости мене! – повторювала дівчинка.

Нічого моя добре, все пройде! – гладила Марина дочку по голові.

Нарешті, Діна заспокоїлася і розповіла, що Ніна спочатку все їй купувала, водила її в парк, дозволяла прогулювати школу і танці, але потім стала на неї часто кричати.

А сьогодні вранці їй добряче дісталося за те, що Діна довго одягалася.

-Вона кричала, що правильно зробила, що здала мене в дитячий будинок, що треба було взагалі мене не народжувати, і щоб я йшла на всі чотири сторони, – розповіла Діна, – прости мене, мамо.

-Я ж тобі відразу сказала, що не серджуся на тебе, – сказала Марина і обняла доньку ще міцніше, – я люблю тебе, доню.

Того ж вечора Діна хотіла викинути ляльок на смітник, але Марина запропонувала віднести їх до місцевого дитячого садка і дівчинка погодилася.

Більше Ніна не з’являлася в житті дочки і її прийомної матері.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.