Робити добро…  Григорій повертався з райцентру, з ранку він відвіз дружину, термін народжувати підходив, боязно було залишатися в селі, мало що… За матеріалами

Стояла середина зими, Григорій йшов по знайомій лише місцевим жителям стежці, насвистував пісню, яку крутив в автобусі водій, як спіткнувшись об щось тверде чоловік ледь не впав.

Дивиться – а в снігу лежить чиясь сумка, руда, шкіряна, перев’язана ремінцем. Хоч скільки намагався Григорій, а згадати не міг, де він бачив її, але явно загубив хтось із сільських.

Григорій присів, розв’язав ремінець і заглянув всередину, серед якихось паперів лежав згорток, перев’язаний гумкою.

«Невже гроші?!» – подумалося чоловікові, тремтячими руками розгорнув він папір. І правда – акуратно складена стопка грошей, перерахував, посміхнувся. Ось так щастя привалило!

Чоловік обережно згорнув свою знахідку назад в папір, перев’язав гумкою і сховав у кишеню піджака. А сумку закинув в сніг за непотрібністю.

Треба було поспішити швидше до будинку, переховати гроші, а вони ой як знадобляться, скоро на світ з’явитися малюк, Люба декретну відпустку в своєму магазині так і не отримала, звільнили заздалегідь, мабуть, щоб не платити. Ось і буде допомога, видно сама доля, бачачи непросте становище їхньої сім’ї вирішила допомогти …

У будинку без Люби було якось вже порожньо і сумно. Треба було ще зібрати ліжечко, так би вже давно все зробили, ох уже ці жіночі забобони.

Григорій піднявся на горище, де серед пилу і непотрібних старих речей була у нього схованка, там і сховав він всі знайдені гроші …

Ближче до вечора небо затягнули снігові хмари. Раптом у двері постукали, голосно так і вимогливо.

Чомусь серце закалатало швидше, злодійкувато озирнувшись, Григорій пішов відкривати, мало що сталося.

На порозі стояв Макар, сусід, що жив через дорогу, з ліхтарем в руках.

– Здрастуй сусід!

– І тобі здрастуй! Що трапилося?

– Ти, кажуть в місті сьогодні був, пішки повертався, не через озеро йшов випадково?

– Ну так, через озеро … а що?

– Так сумку я загубив. З грошима. Не бачив?

– Ні, не бачив.

Сусід якось відчужено подивився на Григорія, і притулився до одвірка.

– От чорт смикнув на возі Митрофановича повертатися, всього розтрясло, зморило, заснув, дві ночі поспіль очей не заплющив, син захворів. Ось в місто повіз, на зворотному шляху грошей позичив у друга – на ліки. Що я дружині скажу?

Обхопивши голову руками сіл він навпочіпки. Потім різко встав.

– Піду, ще раз обійду, може що пропустив.

– Та куди ти, зараз заметіль почнеться! – спинив Макара Григорій.

– Так ось і треба до заметілі встигнути. Я людина бувала, не переживай, і не такі заметілі проходили.

І він пішов до поля, фігура його все далі і далі віддалялася, освітлювана світлом ліхтарика.

А Григорій так і стояв біля відчинених дверей.

«Віддати треба, – думав він – недобре це. Дитині ж гроші призначалися. А з іншої сторони, і нам ой як згодяться зараз. І Любка зрадіє …»

Григорій зітхнув, розвернувся, кинувся на горище, дістав згорток, поклав за пазуху і раптом знову зупинився.

«Це що ж виходить, якщо не віддам, гріх на душу візьму, я ж не злодій як-не-як, Любка якби правду дізналася відправила б відразу повертати …»

З цими думками, взувши чоботи і взявши лопату, вийшов з дому …

Крізь снігову пелену Григорій розрізнив темну постать Макара і мерехтіння його ліхтарика, той не помічаючи сусіда досліджував кущі біля озера. Підкравшись непомітно до Макара, Григорій підкинув згорток в один з них.

– Знайшов! Господи! – сусід різко подався назад, зіткнувшись спина до спини з Грицьком.

– Знайшов! – прокричав він, тримаючи в руках сумку. Але та виявилася порожньою, мабуть хтось зовсім недавно знайшовши її в очеретах і дослідивши вміст викинув як непотріб.

«Але ж там були папери, як зараз пам’ятаю …», – подумав Григорій.

– Порожня …

– Не здавайся, старий, підемо ще раз глянемо, може де в іншому місці зронив. І почав браво розгрібати лопатою стежину.

– Ні, – махнув рукою Макар – я вже все тут по кілька разів обійшов. Марно, гроші забрали, сумку залишили.

– Ні, брате, рано ти руки склав, он там ти ще не дивився, може сумка впала з воза, а вміст вивалився, вітер який недавно був, розніс все по кущах. Рано ти здався, – наставляв сусіда Гришка, мимохідь направляючи його до місця, де залишив згорток.

– Он, щось біліє, посвіти!

– І правда, Григорій … глянь, це ж мої гроші! Сам перев’язував гумкою! Чудеса!

– Так, чудеса вони трапляються, – кивнув сусід – треба лише вірити …

Біля хвіртки Григорія зупинилися, Макар тремтячими руками відрахував кілька купюр і простягнув сусідові.

– На, візьми, спасибі тобі друже!

– Що ти, не треба. Залиш, синові візьми краще що-небудь в лікарню, – відмахнувся чоловік.

– Та годі тут на все, бери, не ображай. Я б точно пішов не знайшовши нічого …

Григорій стояв, стискаючи в руках гроші, і думав, а чи заслужив він їх? На наступний день з пакетом гостинців напереваги для Люби поспішив він до пoлогового будинку, провідати, порадувати, давно він її не балував, а тепер ось можливість підвернулася.

Все-таки, як це приємно – робити добрі вчинки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.