Все життя я вважала, що коли виходиш заміж, то для жінки завжди важливим є те, щоб чоловік був хорошою та турботливою людиною, для мене це головне. Але з моєї точки зору треба придивитися і до своєї свекрухи, яка може теж впливати на вашу сім’ю, адже вона чи не головна людина.

Мені з моїм чоловіком пощастило. Я вдячна долі, що познайомилася з Василем. Завдяки своїм прекрасним якостям, він добре ставиться не тільки до мене. як до своєї дружини, а й до своєї рідної мами.

Але ось моя свекруха, маючи чотирьох дітей, чомусь вирішила, що саме я повинна піклуватися про неї, коли сама вже не змогла доглядати за собою, адже їй вже все вдавалося непросто. У неї була ще донька, дві невістки, сини, але їй хотілося бути саме зі мною. З двома іншими невістками своїми вона не дуже спілкувалася, єдину дочку шкодувала, а я повинна була бути поруч. Тому, що їй було так зручно.

Адже вона добре вже знала мій спокійний характер, що я не буду сперечатися з нею, мною можна покомандувати легко і робитиму я все якнайкраще.

Вона навіть перестала докоряти мені з будь-якого приводу. Тому що прекрасно розуміла, що якщо я відмовлюся бути з нею, то більше ніхто не захоче. У решти дітей були постійно якісь відмовки і маса різних невідкладних справ, які вони, чомусь, заради мами аж ніяк не могли залишити, адже це у них на першому місті.

Але свекруха не завжди була такою. Коли вона була молодшою, її можна було назвати гордою і властолюбною жінкою. Вона любила лише себе одну, але ще трохи свою дочку. Усе! А всі решта люди, які її оточували, їй були тільки щось постійно винні: і сини, і чоловік, а про невісток, то й казати годі.

Вона вибрала такий собі стиль поведінки, і навколишні повинні були її лише слухатися, а вона роздавала усім одні команди. Нікому, звичайно, це не подобалося, але ми не хотіли з нею сперечатися.

Зараз їй 69 років. Вона б і зараз давала всім команди і хотіла б повного підпорядкування, але вік і здоров’я не дозволяє. Свекрусі моїй вже надто складно пересуватися по будинку. Так вийшло, що батька чоловіка недавно не стало. Свекруха не виходить з квартири, тому що їй важко ходити самій.

Я по своїй доброті душевній погодилася забрати її до себе тимчасово, допомогти їй трохи, поки їй краще не стане. Але я не подумала, що мені буде так важко з нею. По-перше, мені фізично дуже важко за нею доглядати.

А по-друге, моя свекруха вічно нічим незадоволена. Але це була моя ініціатива – забрати її до себе, а тепер, що скаржитися? Але ж свекруха, теж постійно говорила, що сподівається тільки на мою допомогу. А може вона просто мене сама підвела до цього рішення?

Весь цей час, поки вона живе у нас, до нас в будинок часто приходять її діти. Так, поговорять зі своєю мамою про погоду, чаю поп’ють – і розбігаються відразу, довго не засиджуючись, і нічого мені не допомагаючи.

А мені залишається слухати вічне бурчання матері чоловіка, доглядати за нею щогодини, годувати її постійно, купати. Мій чоловік бачить, що мені важко, але він постійно на роботі. Моїм дітям я приділяю менше уваги, ніж його рідній мамі.

А мені хочеться ще з подругою поспілкуватися, до свого батька з’їздити, який теж, до речі, залишився один в сільській хаті. Але часу на це у мене немає. Свекруха вже і не збирається до себе додому, їй комфортно жити у мене в великому будинку. Адже вона ще не стара, просто неповоротка. Краще б доглядальницю найняли у неї вдома.

Дітей у неї багато, скинулися б всі потрохи та й оплатили роботу якоїсь жінки по догляду за їх мамою, мені б з чоловіком було б легше і було б справедливо, ніхто ні на кого не ображався б.

А що тепер? Втомилася я вже від цього, сил моїх більше немає. Тепер навіть не знаю, як далі бути, і маму ж з дому не виженемо тепер, якось не гарно буде, а брати її до себе ніхто й не планує.

Джерело