Моя екс-колега Євгенія, так її звуть, влаштувалася на роботу практично одночасно зі мною. Це і стало одним з мотивів нашого зближення, та ще й те, що ми приблизно одного віку – лише рік-два різниці. Працювали ми звичайними рядовими менеджерами з продажу в одній невеликій фірмі. Робота ця мені подобалась, колектив дружній, один одному завжди допомагали, підтримували, ну загалом усе по-людськи – за винятком Євгенії.

З самої своєї появи вона не приховувала свій непростий характер і амбіції, яких у неї було хоч відбавляй. Обидві ми відрізнялися чудовими комунікативними здібностями, які ми з успіхом застосовувала як для роботи, так і для особистого життя, знаходили собі подруг або просто розвідували у старожилів обстановку на фірмі. Але я вважала за краще на роботі бути тихіше. А Євгенія навпаки: їй і про все дізнатися хотілося і залізти скрізь. За матеріалами

Євгенія завжди приводила багато клієнтів, сил у неї хоч відбавляй, адже працювала вона тільки по пів-дня, за сімейними обставинами. За такі заслуги їй дозволялося як бонус від начальства багато.

Спочатку спілкування з новою людиною, якою була для мене Євгенія, мене не напружувало, але це все тільки до пори до часу. Вона з кожним днем ​​все більше качала права, дошкуляла мене порадами по життю, спочатку я ще жартувала, а потім просто перестала звертати увагу.

Але це ще дурниця, як виявилося, що вона доповідає начальству на всіх, включаючи і мене, як у справі, так і по дрібницях. Була вона собі на умі, як то кажуть. Нехай людина вона була далеко несамокритична, але начальство цінувало її за її працю і ставило в приклад, а та і рада старатися.

Поступово, я стала розуміти, що спілкування з нею мене просто пригнічує і постаралася звести до мінімуму. Адже у неї проявилася активна риса порівняння свого з іншими, і причому це порівняння вона коментувала по-своєму. Наприклад, розмова по темі. Я запитала:

– У тебе ким працює мама?

– На заводі деталі робить. А у тебе?

– Бібліограф.

– Значить, теж робоча – важливо у відповідь заявила колега.

Мене все це про себе, звичайно, смішило. А далі завжди  в цьому роді. Євгенія так грузила всіх.

Вдома на неї чекав чоловік і дитина. Чоловік старший за неї в два рази, вона, виходячи з почутого від неї, звикла у всьому його слухатися беззаперечно. Ну а на роботі компенсувала це підганянням колег, хоча не мала ніяких на те повноважень.

Та й начальство теж увагою не обділяла: варто було комусь із них затриматися, так вона відразу доповідала. Одним словом, персона та ще.

А недавно наші ряди зменшилися: її чоловіка перевели на службу в іншу область. Начальству, звичайно, шкода, а рядові співробітники, в їх числі і я, зітхнули з явним полегшенням.

Колеги-то вони різні зустрічаються.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.