Віра до 22 років жила в селі, а її бабуся – в місті. Коли бабусі не стало, то двокімнатна квартира за заповітом дісталася внучці, інших претендентів не було.

Спочатку дівчина хотіла її продати, щоб ремонт в батьківському домі зробити, але розумні люди зупинили її від цього необачного кроку – мовляв, їдь краще в місто, там роботу знайдеш, особисте життя влаштуєш і т.д.  Батьки підтримали цю ідею.

Приїхала дівчина в місто. Заходить у квартиру, а там якийсь незнайомий хлопець. Виявилося, що перед смертю бабуся здавала кімнату студенту. Віра попросила його відразу покинути квартиру, однак хлопець показав дівчині договір, згідно з яким він має право знімати кімнату ще протягом 6 місяців. А за дострокове виселення господиня квартири зобов’язана була виплатити хлопцю Миколі компенсацію та віддати внесену передоплату.

Звісно, у Віри таких грошей на руках не було. Довелося їй жити разом з «непроханим» сусідом, який їй відверто не подобався. Жили сусіди як кішка з собакою. Вже через тиждень дівчина влаштувалася на роботу в районну бібліотеку. Вона намагалася всіма силами вижити Миколу з квартири, а той абсолютно не звертав на неї увагу, поводився, як господар квартири. Іноді друзів приводив, гулянки влаштовував.

Тоді подружки підказали Вірі ідею: познайомитися з хлопцем і привести його у квартиру, а там він вже по-чоловічому поговорить з цим Миколою. Дівчина так і зробила. На дискотеки вона не ходила, з ранку до вечора – в бібліотеці пропадала, тому вирішила шукати свого принца на сайті знайомств.

Познайомилася з хлопцем, тільки фото він не показував своє – на аватарці просто висіла фотка з вільного доступу. Віра теж не поспішала показувати свою фотографію (це її подруги навчили). Загалом, вони домовилися  зустрінься в кафе. І зустрілися …

Виявилося, що її новим знайомим в мережі став той самий Микола. Як то кажуть: «Любов зла – полюбиш і …» Ось як-то так і вийшло. Через деякий час молоді люди одружилися. Ось така кумедна історія.

Джерело