Мені вже 65 і нещодавно я згадала про те, що їла на вулиці в своє радянське дитинство. Розповідаю..
Днями моїй онучці на прогулянці захотілося спробувати голки модрини і їй дуже сподобалося.
Саме тоді я згадала про своє радянське дитинство і що ми любили їсти з друзями на вулиці.
Дуже довго можна розмірковувати на цю тему, але перше, про що я згадала, були калачики або ще ми тоді їх називали арбузиками. Їла я їх постійно, тому підрахувати буде важко скільки всього.
Найбільш часто арбузики росли біля дороги, але це не зупиняло нас. Ми рвали траву брудними руками і спокійно їли хоча вона і була покрита вся дорожнім пилом.
Їли ми це не від голоду — для нас це було своєрідним пізнанням світу. Маленькі діти тягнуть до рота все, що потрапляє їм в руки. Так ось у нас було майже так само.
Ще ми їли квіти акації та бузку, як тільки вони починали квітнути. Також ми намагалися знайти у бузку квітку з п’ятьма пелюстками. Той, хто його знаходив, міг загадати бажання і вірив, що воно обов’язково збудеться.
Ще мені дуже подобалися молоденькі пагони клена і конюшина.
Біля річки зазвичай росла дика цибуля, тому ми влітку часто бігали туди. За смаком вона нагадувала звичайну, тільки солодша. Їли ми, поки живіт не надується. Часом приносили додому і мама готувала з цією цибулею пиріг.
А пам’ятаєте ще був кінський щавель? З’їли ми його дуже багато за своє дитинство. Ще частенько їли ягідки пасльону, але потрібно було вибрати саме дозрілі. Смак у них був незвичний.
А смак дикої вишні неможливо забути! Вона була більш солодкою, ніж домашня. У сезон щодня їй ласували.
Молоду кукурудзу ми їли сирою, а з качанів робили лялечок. Потім ще влаштовували суперечки у кого краще вийшло.
При цьому у дітей тієї епохи не було розладів шлунка і дисбактеріозу.
А ще ми лопали такий делікатес, як корінь очерету. Його незвичайний смак я буду пам’ятати до кінця життя. Щоб його дістати, доводилося використовувати човен.
Але найбільше я любила суницю, яку ми збирали в лісі, і черемху. Пам’ятаю наші забруднені і задоволені обличчя, наче це було вчора.