Я допомагав збирати речі дружині. Вона зі сльозами складала лише найнеобхідніше, ми посварилися. – Куди вона дінеться? – шепотів я ледве чутно. Найгірше почалося ввечері наступного дня. А потім субота, неділя. Вона не прийшла й через тиждень

Все сталося якось несподівано, і я навіть не прийняв цього всерйоз, коли допомагав збирати дружині речі, мої думки були зовсім про інше, про завтрашню робочу зустріч і яку краватку вдягти під мою улюблену сорочку. Та й вранці не було особливих відчуттів, як зазвичай поснідав, нічого особливого, напевно, дивно. За матеріалами

Швидше за все я був упевнений, що ввечері, коли я прийду вона вже повернеться. І навіть коли я випадково розлив в офісі на себе каву і забруднив свою улюблену краватку, то теж якось і не засмутився так як був абсолютно впевнений, що вже ввечері вона попере і врятує мою краватку.

Найнеприємніше почалося ввечері, коли я відкрив двері, в квартирі було темно, вечерею і не пахло і на столі так і залишилася стояти брудна чашка з чаєм, яку я залишив ще вранці.

Квартира була якоюсь особливо порожньою. Уже кілька ночей я не міг нормально спати і ліжко мені здавалося надто великим і незручним, а прокидався я під самий світанок від бажання розбудити її, я водив рукою по порожній частині ліжка відчайдушно намагаючись знайти її, покласти на неї свою руку. Нічого не було. Мене оточила порожнеча. І тільки її холодна подушка лежала поруч.

Ще десь через тиждень почали приходити думки про Бога, хоча до цього мені не було ніякого діла до нього. Виявляється, як було чудово відчувати її тихе дихання, коли вона спала поруч і відчувати її тепло, присутність, і поспішати кожен день з роботи. А зараз тільки самотність. Страх.

Та ще пляма від кави на улюбленій краватці. Та й ще гордість, через яку я її не зупинив, тепер якось зменшились в розмірах. І тут в квартирі пролунав дзвінок. За дверима стояла вона. І були якісь звичайні фрази і її глибокі очі. Вона повернулася і тепер вже точно я ніколи не дозволю їй піти!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.