Рідна і нерідна бабусі…  Мама Еліни подалася на пошуки щасливого життя, коли її доньці було всього півтора рочки. У три роки у дівчинки з’явилася мачуха, яка, навіть народивши свою дитину, ні словом ні ділом не образила пасербицю. За матеріалами

Зараз у Еліни своя сім’я і маленька дочка. Мачуху вона ось уже 26 років називає мамою. «Не та мати, що народила, а та, що виховала.» Так виходить?

Жінку, мене виносила, я не пам’ятаю. Хоча мама у мене завжди була. Добра, чуйна і розуміюча мама. Мені було 16, коли батько сказав що вона мені не рідна. Я здогадувалася про це. Не могла ж вона мене в 15 років народити?

І у мами, і у брата, поганий зір, це спадкове. А я у мене проблем з зором немає. Колір волосся різний, розріз очей. Причини задуматися про спорідненість у мене були, так що новину я прийняла спокійно. Сказала, що для мене нічого не змінилося. Мама тоді розплакалася, вона переживала, що я почну чудити.

З біологічною мамою я побачилася, мені 26 було, коли вона прийшла за допомогою: «Я інвалід, нога болить». Я її навіть слухати не стала, навпаки, пораділа, що у тата вистачило розуму позбавити її батьківських прав.

На моєму весіллі мама плакала. Вона допомогла мені з вибором сукні, подарувала свою сімейну прикрасу, підтримувала. Її батьки, мої дідусь і бабуся, допомогли нам з чоловіком з грошима на квартиру. Хоча і не зобов’язані були, у них є рідний онук.

Про те, що моя мама – мені мачуха, сім’я чоловіка не знала. Про це взагалі мало хто знав.

Через 10 місяців після весілля я народила дитину.

– До офтальмолога зводити обов’язково! Еліно, у тебе мама в окулярах ходить, раптом нашій принцесі передалося! – ще в пoлоговому будинку заявила мама мого чоловіка.

Набридала вона нам з цим питанням довго, поки чоловік не витримав і повідомив їй, що короткозорість не могла передатися дитині, так як це не моя рідна мама.

Лариса Геннадіївна зраділа:

– Це що виходить, я у принцеси єдина бабуся?

Ніхто не сміє говорити, що моя мама мені не рідна. Але мене під час цієї розмови поруч не було, чоловік потім розповів.

Почалися подарунки і слова, які підкреслювалися: «Василинці від рідної бабусі!», «Василинко, ходи на ручки до рідної бабусі!», «Ну і що, що твоя мати прийшла? Я – рідна бабуся! Пріоритет мені!»

Спочатку я не звертала уваги, а потім стала насторожуватися. Лариса Геннадіївна поводилася все нахабніше. Наприклад, дізнавшись про те, що мама гуляє з Василиною, вона могла приїхати і забрати коляску, висловивши своє обурення:

– З глузду з’їхали, нашу принцесу чужій людині довіряти?

– Мама не чужа! Будьте такі ласкаві, зарубайте собі це на носі! – досить влучно відповіла я. Подібне треба припиняти відразу.

– Чужа! Тобі вона не мати, значить Василинці не бабуся! У них немає спільних генів! Ти повинна вчити мою внучку, що бабуся у неї одна, і що любити вона повинна тільки мене! Твоя мати не може називатися бабусею!

Дивлячись на її самовдоволене обличчя, мене перемкнуло: я згадала, що її чоловік – вітчим мого чоловіка, а не рідний біологічний батько.

– Тоді і Ваш чоловік не має права називатися дідусем. Адже у них з Василиною немає спільних генів! – я відповіла їй її ж словами.

Лице Лариси Геннадіївни вкрилося червоними плямами, вона так розкричалася.

– Мій чоловік виховав мого сина, як рідного! Душу в нього вклав! Він – дідусь! І не смій вимовляти іншого!

– Подвійні стандарти виходять. – я знизала плечима. – Мене мама теж виховала як рідну. І душу вклала. Але вона, за Вашими ж словами, не бабуся. Де логіка? Доки Ви не перестанете так мислити і вказувати мені: хто моїй дитині бабуся, а хто – ні, я не хочу бачити Вас в своєму будинку.

Заперечення, що квартира і її сина теж я парирувала тим, що дитяча знаходиться на моїй половині. Нехай ходить по половині свого сина, будь ласка. Але на свою я її не пущу. Лариса Геннадіївна пішла.

І де я не права? Чоловік вважає, що я не маю права позбавити рідну бабусю спілкування з онукою. Я йому пояснюю, що спорідненість, часом, це не найголовніше. Головне – ставлення.

Мама стала на сторону Лариси Геннадіївна. Мовляв, раз вона так проти, то і не треба конфліктувати. Моя мама згодна номінально вважатися «не бабусі.» на догоду «рідний» бабусі. Я так не хочу, адже розумію, що якщо зараз прогнутися під свекруху, все життя прогинатися доведеться.

І мама моя – найрідніша у світі бабуся! Ніхто не змінить цього.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.