За день до весілля Микита дав мені ключі від своєї квартири, щоб я забрала деякі речі. Я відкрила двері і почула, що свекруха каже подрузі по телефону. Я навіть забула по що прийшла. Ввечері я сказала Микиті, що весілля не буде. Чоловік сказав, що все оплачено. А на весіллі свекруха просила, щоб я її називала лише мамою

З Микитою ми познайомилися давно, ще коли навчалися в інституті. Але то були дружні стосунки, серйозні відносини в нас з’явилися вже на багато пізніше. І ось нарешті, через декілька днів наше весілля. За день до весілля Микита дав мені ключі від своєї квартири, щоб я забрала звідти ресторанні бланки замовлень. Я відкрила двері і почула, що Ганна Петрівна каже по телефону: За матеріалами

– Я в розпачі. Цей шлюб зруйнує Микиті наукову кар’єру. Вона не дасть йому вчитися в аспірантурі, я таких наскрізь бачу. Спочатку вона народить, щоб утримати його, підуть пелюшки-турботи, а потім вона буде його докоряти, що він мало заробляє, вона вже стара, а тут такий випадок.

Я причинила двері за собою, забувши про бланки. Я була близька до того, щоб негайно все скасувати, наплювавши на витрачені гроші і розіслані запрошення. Свекруха сказала це таким тоном, наче я намагаюся пролізти в пристойну родину.

Ні в який ресторан я в той день не поїхала. Безцільно ходила по вулицях, сідаючи на лавочках, намагаючись зрозуміти тільки одне – за що?

Увечері, коли Микита заїхав до мене, я була в повному розпачі.

– Весілля не буде! – сказала я.

Але весілля, звичайно, відбулося.

Найбільше мене дратувала необхідність називати свекруху “мамою”, як вона цього вимагала. Мені здавалося, що я ображаю свою рідну матір, називаючи так не просто чужу, а не люблячу мене жінку. Я намагаюся будувати фрази так, щоб не було необхідності якось звертатися, в присутності свекрухи я перетворювалася з дорослої, впевненої в собі жінки, яка займала не найнижчу посаду на роботі і одержувала велику зарплатню, на не зрозуміло кого.

Одного разу, в силу якихось людинолюбних почуттів, я подолала себе і спробувала поговорити зі свекрухою “по душах”. Тоді я була романтиком і свято вірила, що всі проблеми можна вирішити розмовами. Коли ми були в гостях у свекрухи, я вибрала вдалий момент і заговорила відверто і щиро про те, що ми обидві любимо Микиту, що нам нема чого його ділити, тому що він любить нас обох, що я її поважаю і вдячна їй за те, що вона виховала такого чудового чоловіка.

У цей момент я підняла очі і запнулася. Ганна Петрівна холодно дивилася на мене, і я зрозуміла, що моя прониклива мова не справляє на неї ніякого враження. Відповідь була недвозначною. “Мій син, – сказала вона, виділяючи слово мій, – вибрав тебе. Але це не означає. Що я повинна тебе любити”.

Потім я дізналася, що чекаю дитину. Свекруха несподівано почала проявляти ознаки інтересу до моєї персони, цікавилась моїм самопочуттям, цікавилася, чи добре я їм, чи багато гуляю. Після народження дитини цей швидкоплинний інтерес зник.

Ганна Петрівна не бажала стримувати свої емоції по відношенню до мене навіть в присутності Насті, а, може і спеціально, щоб вивести мене з себе, говорила що-небудь таке:

– Які у нас оченята красиві – татові, і носик тата,  а волоссячко так собі, ріденьке, мамине.

Я мовчки йшла на кухню. Микита тікав за мною з винуватим виглядом.

Проте кілька років пройшли у відносному спокої. А потім Микиту звільнили і платити за оренду житла не було чим.

– Варіантів немає, – з відчаєм сказав мені чоловік. – Доведеться на якийсь час переїхати до мами.

– Нізащо! – сказала я. – Поїхали до моїх?

– Як, – сказав він, – вони вчотирьох в двокімнатній квартирі!

– Микито, – прошепотіла я. – Що завгодно, але тільки не це.

Але виходу не було, ми переїхали, і через три тижні я сиділа на продавленому дивані, що пахне солодкими духами свекрухи, і з відчаєм дивилася на зачинені двері. За дверима “мама” пояснювала Микиті, що я неохайна, що після мене в мильниці залишається вода і тому подібне. Це було безглуздо.

Я намагалася якомога рідше з’являтися вдома, допізна сиділа на роботі, після роботи заходила до подружок. В результаті свекруха виклала мені, що я нікчемна мати.

Я відчувала, що ще трохи і я не витримаю. Несподівано із закордону прийшла пропозиція видати підручник з моїми матеріалами.

Після того, як всі формальності були залагоджені і я сіла писати книгу, ставлення свекрухи раптом, чарівним чином змінилося. Вечорами вона навшпиньки ходила повз нашу кімнату і бавила Настю, щоб вона не шуміла – “мама працює”. Можливо, свекруха вирішила, що я досягла рівня її сина і заспокоїлася.

Може, саме слово “підручник” діяло на неї магічно: раз я когось збираюся вчити, значить, в чомусь розбираюся. У всякому разі, докори на цьому закінчилися і свекруха мене не те щоб полюбила, але хоча б прийняла. Вона стала говорити зі мною нормальним тоном, пропонувала допомогу, а не казала, що весь будинок на ній і навіть стала дивитися на мене з повагою.

І все ж, коли ми переїхали на нову квартиру, я зітхнула з полегшенням.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.