У мене тиждень жила моя подруга з дочкою 19 років. Тобто, дві дорослих людини взяли і оселилися у мене. Вигнати я їх не могла – дружимо ж.

Подруга збирається розлучатися з чоловіком. З чоловіком вони одружилися 15 років тому. Він її взяв з донькою 5 років. І за ці роки вони разом підняли маленький бізнес. І ось їй зараз прям пелена на очі спустилась.

Дочка її  доводиться чоловікові падчеркою, у них з чоловіком є ​​спільний син 13 років. Є ще пасинок від першого шлюбу чоловіка. Йому 25 років. Сама подружка не працювала, займалася господарством і дітьми, ні домробітниці, ні нянь, діти навіть в садок не ходили. Будинок великий, з величезною ділянкою. Всю домашню роботу вела сама, ну і дочка їй допомагала, коли підросла. А причина розлучення ну дуже пікантна.

Вона випадково дізналася, що чоловік за її спиною купив квартиру в новобудові для старшого сина. Тобто, чоловік зробив своєму синові гарний такий подарунок. Її це розлютило.

Мені здається вона за ці роки почуття реальності геть втратила. До приїзду до мене вона не ставлячи його до відома зняла з карти більше 20 тисяч гривень і цілком могла б зняти хорошу окрему квартиру «на пожити», але їй була потрібна моральна підтримка (читай вільні вуха). Вислуховувати подругу з її ниттям я вже просто не могла.

Вона звичайно не дивлячись на ціни продукти купувала, але я вже й їсти їх не могла. Чоловік то у неї хороший, і непорозумінь з ним мені не хочеться. Я подругу запитую навіщо вона це все влаштувала. А у відповідь почула, що хоче вона аби її чоловік і донці її від першого шлюбу квартиру купив.

Мені мову відняло, от чесно. Маєш жінко забезпечене безбідне життя. До твоєї дитини відношення, як до рідної, ні деньочка не працювала і квартиру… Я їй так і сказала в очі. Мовляв треба на все дивитись реально і повертатись до чоловіка, доки він не зрозумів, що й без тебе жити зможе.

Подруга того ж дня з’їхала. Її чоловік таки купив дівчинці квартиру. І все ніби й добре, але зі мною ця родина більше не спілкується. Ні подруга ні її чоловік. Аргументує все тим, що ніколи не думала, що я аж така заздріслива.

Ну от, як це зрозуміти? Де ж тут заздрістю пахне? Напоумила жінку і винна залишилась. А що потрібно було мовчки дивитись, як подруга своє життя в смітник викидає, чи як?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото ілюстративне – firestock.