— Що ж це ти надумав, чоловіче! Та вона ж тебе сама виростила, сама на ноги підняла. То я тут біля неї постійно і слова тобі не сказала, хоч вона мені і не рідна, а тобі там важко, бачите. Притулок? То от такої старості ти хочеш, – волала слів не підбираючи, – Хочеш, аби наші діти за першої ж нагоди нас теж, от так просто відправили, бо їм не просто?

Ніхто такого не очікував, але це сталось. Свекруха одного дня просто не змогла підвестись із ліжка. Звозили її до спеціалістів. провели усі необхідні процедури, але… Дався в знаки вже не молодий вік, тому і всі наші спроби допомогти не мали успіху.

Жила мама чоловіка не так далеко – в селищі в тридцяти кілометрах від нас. На період обстежень вона перебувала з нами, і це було дуже складно, адже у нас маленька двокімнатна квартира. Дітей довелося переселити до нас в кімнату на наше ліжко, а самі ми розташувалися на підлозі. Сказати, що це було незручно – нічого не сказати. Чоловік був постійно роздратований від ситуації, що склалася, стримуватись він не вміє, тому щодня ми вислуховували його голосне невдоволення.

Мені це було особливо неприємно, адже за лежачою свекрухою доглядала саме я. Я бігала між роботою і домашніми клопотами, в результаті – довелося звільнитися і присвятити весь свій час матері чоловіка. Фінансів не вистачало. Дуже багато йшло на елементарні засоби гігієни для свекрухи, і ми ледь витягали до чергової зарплатні чоловіка і пенсії його матері.

Свекруха при світлому розумі і розуміє, що стала тягарем для нашої сім’ї і для мене, зокрема. Я ж не скаржилася. Я розуміла, що колись і зі мною може трапитися таке і це обов’язок будь-якої дитини – доглядати за батьками.

Коли нам повідомили, що зробити вже нічого не можна і жінка, швидше за все, буде прикута до ліжка до кінця своїх днів, чоловік був дуже розгублений. Він не міг прийти в себе. Він спочатку волав, потім плакав. Я підтримала його і сказала, що ми впораємося, що я буду робити все, що в моїх силах. Спочатку він погодився.

Ми перевезли свекруха до неї додому, адже діти теж вже втомилися від тісноти. В її селі знайшли доглядальницю за прийнятну плату. Так я змогла знову вийти на роботу, і це дозволило нам оплачувати все, що потрібно. Вихідні ми проводили в селі.

Одного разу, в один з таких приїздів мати поскаржилася на свою доглядальницю, мовляв жінка приходить раз на день і гарно до неї дивиться тільки перед нашим приїздом. Ще свекруха розповіла, що годують її рідко – вона і цілий день може нічого не їсти. Нам довелося звільнити доглядальницю. Більше ніхто не погоджувався на те, щоб піти на таку складну роботу за невелику плату.

Довелося мені знову осісти біля свекрухи. Я залишилася в селі на цей раз. Чоловік приїжджав і скаржився постійно, що не справляється сам з дітьми, тому потрібно шукати якесь інше рішення. Тоді він озвучив, що збирається віддати матір в будинок для людей похилого віку. Там догляд буде належний і ми, нарешті зможемо видихнути і жити колишнім життям.

Я була обурена! Як це віддати? Вона що, бездітна і самотня! Тебе, сина виростила сама і поставила на ноги! Тебе любила і сподівалася, що ти не залишиш її в таку хвилину. Віддати як обридлого кота чи що?

Це не моя рідна мати, але свекруху мені дуже шкода. Так складно і фізично і морально і це може тривати ще багато років, але віддати рідну людину в притулок це не вихід із ситуації. Так і наші діти колись зможуть відмовитися від нас стареньких. Я не хочу такої долі.

Як переконати чоловіка в тому, що він не правильно чинить? Невже немає ніякого іншого виходу?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.