Кухонний комбайн…   – Тепер вранці будемо пити свіжий сік! Ніяких пакетних сурогатів! – сидячи на дивані, я відлічувала грошові купюри і в фарбах малювала в уяві картини найближчого майбутнього. – Цей кухонний комбайн має безліч функцій: і шинкування, і тістоміс, і овочерізка з п’ятьма різними насадками, і м’ясорубка, і міксер. За матеріалами

Чоловік з натхненням зауважив:

– Так, свіжовичавлений сік – це вам не каламутна водичка з коробочки. Добре ти це придумала!

Діти, восьмирічна Юля і однорічна Світланка, крутилися поруч і всіляко висловлювали свою радість. Старша навіть погодилася посидіти з сестричкою, поки ми підемо за покупкою.

– Мамо, а давай спочатку зробимо апельсиновий сік! Ні, банановий, банановий! Краще банановий! – щебетала вона.

Я завжди була впевнена, що витягнула в житті щасливий квиток. Ігор виявився чудовим чоловіком і батьком: і я, і дочки його просто обожнювали. Навіть Муська радісно бігла йому назустріч і з незалежним виглядом сідала поруч, ніби давно планувала прийти і тут посидіти.

Пообнімалися з дітьми і погладивши мимохідь кішку, Ігор підходив до мене і з особливою ніжністю цілував. Я чекала цієї миті і тільки потім починала розповідати про події дня.

Ми вирушили в магазин. На сходовому майданчику зустріли сусідку, тітку Марію.

– Як мені подобається бачити вас, таких молодих, таких дружних! – сказала вона.

У супермаркеті я затрималася біля вітрини кіоску, замилувалася витонченим крихітним дзеркальцем. Ігор підійшов до книжкового прилавка, знайшов якийсь журнал про користь соків і заглибився в нього.

Крутячи в руках дзеркальце, я раптом відчула, що позаду мене обхопили великі міцні чоловічі руки. Намагалася повернутися і не могла. Я зрозуміла, що це не чоловік: Ігор ніколи зі мною так не поводився.

Це був чужий чоловік: великий, сильний і ворожий. Кричати? Якось соромно … Мені здавалося, що я люто вириваюся, але схопивший мене чоловік був дуже сильний, і мої рухи тонули і грузли в його силі. На очі у мене навернулися сльози. Від образи і безсилля свого становища.

І раптом … я відчула, що мене відпустили. Озирнулася і побачила, спину високого, широкоплечого чоловіка в сірому пальто, що що віддаляється. Я розгублено озирнулась, трохи віддалік побачила чоловіка. Він був абсолютно спокійний. Від розгубленості я ледь не сіла на підлогу.

І це мій чоловік … На його очах якийсь маніяк обіймає його дружину, а він спокійно гортає журнал! Він повинен був накинутися на цього громила. Так, нехай би навіть отримав по фізіономії, я б потім з величезною ніжністю заліковувала його синці та садна.

І все життя я пам’ятала б його героїчний вчинок. Але він навіть не ворухнувся. Злякався, злякався, сховав очі в журнал. Я не очікувала, що чоловік так легко здасть мене в дріб’язковій ситуації.

… Продавщиця розкладала вже по третьому разу деталі кухонного комбайна, перераховувала його численні функції. Я відсторонено дивилася на гладкий корпус агрегату, чіпала рукою кнопки на передній панелі і насилу міркувала, що я тут роблю. Прокинулась, тільки коли продавщиця запитала:

– Ну, так ви будете купувати чи ні?

– Звичайно, раз прийшли, треба купувати, – байдуже відповіла я, хоча мені вже нічого не хотілося.

Підійшовши до каси, сунула руку в кишеню пальто, щоб дістати гаманець. Його не було … І тут я все зрозуміла: чоловік той був зовсім не мaніяк, а кишеньковий злодій.

Вони завжди так роблять: притискають когось до прилавка, загороджуючи своїм тілом від інших людей, і нишпорять по кишенях. Загороджуючи своїм тілом … Значить, чоловік просто нічого не бачив! Я повернулася до прилавка і потягнула за руку нічого не розуміючого Ігоря геть з магазину.

– Люба, поясни, що сталося? – запитав він.

І тут я банально розплакалася. Ігор обняв мене, ми сіли на лавку. Він витяг носовичок, який вчора я поклала йому в кишеню, і почав витирати мої сльози.

– Ігор, у мене витягли гаманець …

– Та ну? І ти через це так засмутилася? Перестань, нічого страшного! Ми на наступну зарплату купимо цей комбайн. Давай я тобі допоможу, у тебе під очима туш розмазалася.

Я притулилася до чоловіка і, трохи заспокоївшись, розповіла йому про епізод у кіоску. Очі Ігоря потемніли:

– І ти справді подумала, що я міг тебе залишити в чужих руках? Як же ти тоді зі мною живеш?

– Вибач. Я так злякалася … Я тільки потім зрозуміла, що ти просто не міг цього бачити. Ти найкращий на світі!

Я підняла голову і поцілувала Ігоря. Він посміхнувся і сказав:

– У мене-то гаманець залишився, підемо купимо дітям банановий сік, вони його так хотіли … Скажемо їм, що кухонні комбайни скінчилися, їх привезуть на наступному тижні.

Того вечора ми довго не лягали спати, будували плани на майбутнє, пили сік з пакету і були абсолютно щасливі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.