Мачуха мене прийняла, як рідну доньку…   Мені було 5 років, коли не стало мами. Тато довго не сумував. Він і до цього любив хильнути, а тепер з’явилася офіційна причина. За матеріалами

Він мене не ображав, як міг навіть дбав. Точніше, як вважав за потрібне. Казав: «Скажи спасибі, що не віддав тебе в дитячий будинок». Дякую тату!

Першу жінку він привів в будинок, коли не минуло ще й 40 днів. Не високі моральні принципи. Жінки змінювалися дуже часто, якісь були зовсім дивні, їм було плювати на все, тому за будинком вони не стежили, мною не займалися. Батькові це набридало, і він їх виганяв.

Якщо жінка була відмінною господинею і була красива, то з часом сама розуміла, що їй з моїм батьком не по дорозі. Так ми з ним і жили, коли мені було 9 років, то в нашому будинку побувало вже мінімум 2 десятки жінок.

Одного разу до нас прийшла тітка Ліда. Не жінка, а мрія. Не знаю взагалі, як така могла звернути увагу на мого батька. Красива, шикарна, відмінно готувала і добре заробляла. Прожили ми 4 місяці, потім тато почав не просихати.

Видно, було, що тітка Ліда на межі, але не йшла. У нас з нею були хороші відносини, я дуже її любила, і вона відповідала взаємністю. На той момент, якби не я, то плюнувши на все вона вже б давно повернулася до себе.

Йшов час, тато на тлі оковитої просто божеволів, ми терпіли. Іноді, коли вдома було зовсім тяжко, ми йшли гуляти з мачухою.

Для прогулянок у нас не було поганої погоди, гуляли і в спеку, і в морози. Я любила їй розповідати свої сни. Ну як сни, я говорила їй, що мені це приснилося, а сама фантазувала. Ось я принцеса, а ось виграла в лотерею і купила коробку морозива. Вона слухала мене і робила серйозний вигляд.

Якось увечері ми були вдома і готували пиріг, батька не було. Ми в такі моменти дуже раділи спокою. Тут дзвінок у двері, відкриваємо там поліція. Повідомили, що батька не стало.

На пoхорон з рідні батька з сусіднього села ніхто не приїхав. Мачусі довелося організовувати все самій.

Але через місяць приїхав татів брати дядько Михайло, оформляти опіку наді мною. Якоїсь великої любові вони до мене не відчували. Але дядько боровся з мачухою за мене. Звичайно, не я їм потрібна була, а наш будинок.

Адвокат сказав мачусі, що шансів у неї мало. Вона навіть не була батькові офіційною дружиною, а тут рідний дядько – повна сім’я. Але вона виявилася не тією людиною, яка не здається. Було прийнято сісти за стіл переговорів і все вирішити.

Тітка Ліда запропонувала їм варіант, що вони отримують будинок, а вона опіку наді мною. Не знаю, як вони це провели, але через кілька місяців мачуха стала моїм опікуном, а будинок дістався дядькові. Вона мені потім сказала: «Не переживай, дитинко, той дім тобі все одно б не дістався. А без житла я тебе не залишу, все моє твоїм стане».

Квартира була у неї шикарна, наш дім навіть поруч не стояв. Вона потім зізналася, що не говорила татові про неї – боялася, що просто своє житло спустить на вітер або її.

Виростила вона мене, як свою дитину. Дала мені освіту, турботу, встигла погуляти на моєму весіллі і дочекалася онука. Її не стало, коли мені було 27. Перебираючи документи на квартиру я знайшла дарчу. Оформила вона її на мене відразу, як привезла мене до себе.

Живемо зараз всією сім’єю там, часто згадую її. Все, що є у мене хорошого – це її заслуга …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.