Молодша сестра…  Знову до нас з чоловіком приходила мама. Моя. І знову просити гроші. Ні, мама не живе за межею бідності, вона працює і заробляє. Але ось грошей  їй не вистачає завжди. За матеріалами

– Світланко, позичте мені 5 тисяч, – просить мама і я бачу, що просити їй вже не так соромно, як раніше. Але вона ще й попередні позичені гроші нам не віддала.

Дістаю останню тисячу, простягаю:

– Мамо, це все, що у мене є, ти ж знаєш, Іван один працює, я ж в декреті.

Мама втомлено і приречено забирає гроші і відкланюється, навіть не побачивши онуку.

– Світлано, – лається чоловік, – довго це вже буде тривати? У тещі зарплата вища, ніж у мене. Нам трьом доводиться виживати і на менші гроші, а твоя мама ще й забирає пристойну суму щомісяця.

І він має рацію. Мама отримує пристойно і живе на ці гроші удвох з моєю молодшою ​​сестрою. Ось в ній і вся справа.

Сестра Юля народилася раніше терміну, семимісячною. Мені тоді було 7 років. І в день народження Юлі моє дитинство закінчилося. Тому що всі, починаючи від бабусь з дідусями, закінчуючи мамою говорили:

-Світлано, ти вже велика, можеш і потерпіти, у мами з Юлею стільки клопоту!

І я терпіла. Спочатку без нової ляльки, тому що Юлі купувалися іграшки: вона ж все по лікарнях і по лікарнях. Потім терпіла без подарунків на день народження: гроші потрібно збирати, щоб Юлю відвезти в санаторій, вона ж така слабенька.

Потім терпіла без черевиків, перезуваючись з зимових чобіт прямо в літні босоніжки: Юлечка так просить новий велосипед!

І Юля давно виросла і зміцніла, а я все терпіла. А потім у мами увійшло в звичку виконувати будь-який Юлин каприз:

-Я хочу телефон, як у Тані з другого під’їзду, – вимагала сестра, – як ти не можеш купити? Навіщо ти мене народила тоді, навіщо мене виходжували!

Так, мама все життя при сестрі підкреслювала, що народилася вона слабенькою і її довго виходжували.

У рік, коли Юля закінчила школу, я зібралася заміж. Гроші на моє весілля було відкладено за кілька років до цього: постаралася бабуся з боку батька.

Але весілля у мене не було.

-Юлечка на бюджет не пройшла за балами, будемо вчити платно, – сказала мама, – візьмемо з тих грошей, що бабуся для твого весілля накопичила.

Прикро було, словами не передати. Ну нехай, розписалися ми з Ванею по-тихому і я пішла жити до чоловіка. Тоді і почалися ці щомісячні побори мами з нас.

-Юлині однокурсниці такі модні, а наша що, в лахмітті ходити буде?

-Юлині подруги на море зібралися, як це Юля не поїде, дай грошей у борг?

-Юля істерику закотила, що у нас немає грошей відсвяткувати її день народження в ресторані! Дай грошей, ні, вдома вона не хоче!

Навіть коли у мене народилася дочка мама продовжила просити. А де ще їй було взяти? Юля ж вимагає, як відмовиш?

Пробувала відмовляти, коли грошей зовсім вже не було, так сестра йшла з дому на 3 дні, відключала телефон, доводила маму до стану істерики.

Я теж довго терпіла, навіть закиди чоловіка намагалася не помічати. Але один вечір переповнив чашу терпіння. Заявилися до нас обидві, і мама, і сестриця.

-Світлано, діставай заначку, – урочисто і чомусь весело скомандувала мама.

-Звідки, – питаю, – у мене заначка? Я не працюю, в декреті сиджу.

-Та годі тобі, Ванька твій мабуть зібрав! – підключається сестриця.

-Дочко, у нас Юлька заміж зібралася, весілля святкуватимемо, – каже мама.

А для мене слово «весілля», як червона ганчірка для бика. Стримуюся ледь, щоб не вигнати обох.

-Нема у мене грошей, і, якщо у вас немає, то і нема чого весілля грати, – кажу, – нехай розпишеться і обійдеться без весілля.

-Ти очманіла? – починає кричати на мене мама, – Як це я рідну дочку без весілля заміж віддам? Що люди скажуть?

-А я що, не рідна тобі була, – закипаю, – я ж заміж, якщо ти, пам’ятаєш, без весілля виходила, бо ти всі гроші, відкладені бабусею мені на весілля, потратила на освіту улюбленої Юлечки!

-Ти – інша справа, – каже мама, – а Юлька без весілля не може.

-Я одного не розумію, – кричу вже, – я другий сорт, чи що? Не буде вам більше від мене, ні копійки не буде. Як би не бідували. Твоя дочка рік тому закінчила навчання, нехай йде і заробляє.

Вигнала я обох. І маму, і Юлю. Ну що я, реально другий сорт, чи що? Чому я життя повинна покласти для сестри.

Чоловік, який повернувся з роботи застав мене в сльозах. Дізнавшись їх причину, сказав:

-Ну нарешті до тебе дійшло. Досить ревіти. Так, у мене відкладено. Через тиждень беремо путівку і їдемо відпочивати, а з онукою моя мама посидить 10 днів. Нічого, дочці 3 роки майже. Ми маємо право на весільну подорож.

Так і зробили. По поверненню мене чекав телефонний дзвінок від мами:

-Так ось, як ти вчинила? Відпочивати полетіла, а нам грошей не дала. Мені довелося кредит взяти. На весілля ми вас не кличемо. І врахуй, раз ти так себе ведеш, то ти не маєш матері.

А я думаю, може і правда, матері у мене немає? Давно вже. Років з 7 і немає, як Юля народилася.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.