П’ять років тому ми з дружиною нарешті накопичили гроші  на покупку власної квартири. До цього часу ми жили з моїми батьками.

Я перебрав тоді безліч оголошень і протягом місяця ходив і дивився відповідне за ціною та умовами житло. І ось підвернувся непоганий варіант за ціною все влаштовувало, треба було тільки подивитися на квартиру в живу.

Зустріла мене жінка, показала свою квартиру, розхвалюючи, як це і належить продавцю. Хоч і ремонту в ній не було з часів СРСР (про сантехніці я вже мовчу) я все ж вирішив зупиниться на цьому варіанті й через кілька днів я відправився з дружиною в цю квартиру показати їй і обговорити деталі покупки з продавцем.

Коли ми подивилися і продавець зрозуміла, що ми маємо намір купити квартиру, вона не тільки не збиралася скидати хоч копійку, але навпаки почала намагатися накинути якомога більше, пропонуючи нам фіранки, меблі, люстри та ін. Від усього цього ми, природно відмовилися.

Через деякий час ми закупили матеріали для капітального ремонту та привезли їх у квартиру. Того дня ми запросили до себе найкращих друзів на пиво з піцою. Замовили доставку і чекаємо. Тут стук у двері, відкриваю, а там кур’єр.

Я дуже здивувався чого він не дзвонять в дзвоник, а виявилося, що він знятий. Я зателефонував колишній господині, прояснити ситуацію, на що вона відповіла, що у її чоловіка залишилися ключі, тепер уже від нашої квартири, і поки нас не було вдома, він прийшов і зняв дверний дзвінок, залишивши тільки кнопку. «Я його вам не продавала» – заявила вона нам на прощання.

Ми змінили замки й більше її не бачили.

Джерело