У мене є маленький син від першого шлюбу. З його батьком ми розійшлися, коли дитині було всього 6 місяців. Коли Артемчику виповнився рік, я зустріла Адама. Сам він з Польщі. В наше місто приїхав по роботі.

Ми деякий час зустрічались, то він їздив до мене то я до нього. А одного разу Адам запропонував переїхати на деякий час до нього в Польщу. Я погодилась, так як полюбила його. Я залишила Артемчика на своїх батьків. Вони ще в мене молодесенькі, тому з вихованням проблем не було.

Адам обіцяв, що ми зможемо забрати малюка, як тільки я там обживусь і міцно встану на ноги. Але пройшло вже 2 роки, як я тут, і все ніяк не можу забрати сина.

Місяців зо три тому я помітила, що Адам користується сайтами знайомств і в статусі написав, що запрошує всіх до Польщі. Я створила фейкову сторінку і написала йому від імені якоїсь симпатичної дівчини, фото якої знайшла в інтернеті. На що отримала відповідь, що він живе один, що запрошує її до себе, і що не бачить проблем у тому, щоб вона приїхала до нього.

Я з цього фейкового аккаунта задала питання, мовляв, чи розглядає він варіант переїзду жінки з дитиною, на що він відповів: – Я не збираюся виховувати і вкладати гроші в чужу дитину. Хочеш приїжджай, але одна.

Виходить, що ці два роки Адам мені брехав? У повсякденному житті він дуже милий і ніжний, обіймає, цілує, не скупиться на подарунки і розваги. Або я йому просто набридла?

Він знає моїх батьків, я знайома з усіма його друзями. До переїзду сюди він мені говорив, що хоче сім’ю і що я з сином – його сім’я, що він вважає мою дитину своєю.

Я просто не розумію, як можна бути таким лицеміром. Або я чогось не розумію в психології чоловіків і для них це нормально? Виходить, що він мене використовує, поки не знайде кращий варіант? І йому, виходить, підходить будь-яка більш-менш симпатична дівчина, яка погодиться на переїзд.

Я в розпачі і не знаю, що робити. Їхати додому я не хочу, тому що звикла вже жити в Польщі. В мене тут хороша робота, але без Адама я не зможу залишитись тут, як не як, але це чужа для мене країна.

Нічого йому не говорити, проковтнути образу і сподіватися, що все само собою вирішиться? Чи краще відверто поговорити з ним, розставити всі крапки над “i”?

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – dzienniklodzki

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело