Повторив долю батька…  Ця неділя буде особливою, треба щось вирішувати. Старий Богдан сидів на подвір’ї, на лавочці під виноградом. Сьогодні неділя і до нього в гості, як завжди, зберуться усі його сини.

Він щасливий, у нього їх аж троє. Два старші сини – Орест і Назар, як і батько, стали лікарями. А молодший, Богданчик, якраз школу закінчує.

– Який же Бог до мене добрий, – подумав Богдан. Не покарав мене за мої гріхи, а нагородив такими добрими і достойними дітьми. Може і добре, що сини, вони по-чоловічому, батька зрозуміли. Дочки, може б, і не так мирно усе сприйняли.

Богдан Миронович в минулому – один з найкращих лікарів району, робота для нього була усім. Його руки усі називали «золотими».

Одружився Богдан з Марією відразу після закінчення медінституту. В 23 роки народився старшенький, Орест, а через 2 роки, ще одного синочка подарувала йому кохана дружина. Діти були схожі на батька, як дві краплі води.

Богдан увесь час пропадав в лікарні, на роботі. Марія сиділа вдома, дітей ростила, усі кути тримала на своїх тендітних плечах. Щоправда, чоловік повністю забезпечував сім’ю, збудував величезний будинок, купив авто. І дружина, і діти, мали усе, що треба, і навіть більше.

Ореста була молодшою від Богдана на 20 років. Працювала лікаркою в сусідньому відділенні. Молода, красива і розумна зачарувала Богдана так, що той і не зчувся, як уже довгих 7 років зраджував своїй дружині. А потім Ореста повідомила чоловікові, що чекає від нього дитину.

Богдану на той час уже виповнилося 55 і дитина точно не входила в його плани. Ореста ж в свої 35, мріяла про малюка.

Ходив Богдан сумний, чорніший чорної ночі. Нічого не говорив, то ж Марія перша почала розмову:

– Дякую тобі, Богдане, за більше, ніж 30 років подружнього життя, дякую тобі, що зробив мене щасливою дружиною і матір’ю наших синів.

Орест уже і сам батько, давай одружимо ще разом нашого Назара, щоб на весіллі люди бачили і батька, і матір. А потім – відпущу тебе…

Богдан аж повеселів від почутого. Гарну дружину йому дав Бог, але ж Ореста чекає дитину, його дитину, і їй теж потрібна його допомога і підтримка.

Все село гуло, що після весілля Богдан Миронович пішов від дружини до молодої лікарки.

Богдан отримав розлучення і одружився з Орестою, невдовзі і син народився, Богданчиком назвали.

Марія переживала, одному Богу було відомо, що вона в той момент відчувала. Але вчинила дуже мудро. Зібрала синів на на нараду і сказала:

– Діти, у вас скоро народиться рідний брат. Батька не судіть, в житті буває всяке. Оресту сприймайте не як розлучницю, а як матір вашого брата і дружину вашого батька.

Через 10 років Оресті стало нудно жити з старіючим Богданом Мироновичем. Вона все частіше їздила у закордонні відрядження на конференції. На одній з таких завела корисні знайомства, невдовзі її запросили на роботу в Чехію.

Поїхала Ореста, залишивши Богдана з 10-ти річним сином.

І тут не кинула його Марія, приходила, їсти варила, допомагала виховувати Богданчика.

Зійшлися Богдан і Марія на старості. Дружина все пробачила, бо ж присягала йому перед Богом і людьми.

Та чорна хмара знову нависла над їхнім домом. Їх старший, Орест, минулої неділі усім сповістив, що йде з сім’ї. Історія повторилася один до одного: залишає двоє дітей і дружину і йде до іншої жінки, яка чекає від нього дитину.

Сьогодні важливий день для Богданової сім’ї – треба прийняти рішення, як жити далі. Лише б не наробити помилок…

Автор Олеся Біла

Фото ілюстративне, з вільних джерел.