Ще невідомо, кому більше пощастило…  Ольга вперто не брала слухавку, хоча бачила, що від колишньої однокласниці Дарини вже, як мінімум 10 пропущених викликів. Вона вже чула про зустріч однокласників з нагоди 20-ти річчя закінчення школи. Та для себе вирішила – туди вона не піде. Жодного разу не була, і нічого не станеться, якщо вона пропустить і цю, ювілейну, зустріч.

Та Дарина була не з них, хто так просто здається. Вона писала, телефонувала, і нарешті вмовила Ольгу прийти на зустріч, обіцяючи, що все буде феєрично.

Ольга поклала слухавку, сказавши “так”, і розгублено подивилася навколо. В її голові крутилося безліч думок. Найбільше її хвилювала зустріч з Марією, її колись найкращою подругою, яку вона не бачила років 15, та й, чесно кажучи, і не хотіла бачити. А навіщо їй зустрічатися з людиною, яка забрала у неї щастя?

Ольга дружила з Марійкою практично з першого класу, вони були більше, ніж подруги, робили все разом. І в інститут теж разом вступили. Одного вечора в кафе вони познайомилися з компанією хлопців. Ользі відразу до душі припав Володимир, талановитий молодий художник, з неперевершеною харизмою.

Закохалася Ольга до нестями. Володимир провів кілька вечорів з дівчиною, а потім почав пропадати, спочатку на кілька днів, потім – на кілька місяців. Ольга відчувала, що щось тут не так, і не помилилася.

Якось Марія покликала Ольгу в кафе, довго думала, ніби наважувалася розповісти їй щось дуже важливе. Говорили ні про що, розмова не в’язалася. Раптом Ольга побачила, що в кафе зайшов Володимир. Хлопець сів за їх столик, і без зайвого вступу почав:

“Вибач, Ольго. Я кохаю Марію. Уже їй і пропозицію зробив. Ми вирішили тобі зізнатися, бо не чужа ти нам. Марія дуже хвилюється через це. Та я впевнений, ти все зрозумієш.”

Володя говорив, а у Ольги земля йшла з-під ніг. Марія винувато опустила очі.

“Може, дружкою будеш” – намагався жартувати хлопець, але обом дівчатам було не до жартів.

“Як ти могла?” – крутилося в голові у Ольги.

***

Всі ці 15 років Ольга свідомо намагалася нічого не знати і не чути про свою зрадливу подругу. І ось, зараз їй потрібно буде з нею зустрітися. У неї, напевно, все “в шоколаді”. Чоловік, діти, кар’єра. Ольга співчутливо глянула на себе в дзеркало – так, на свої 37 вона ще виглядає нічого, але що вона скаже, коли всі на зустрічі хвалитимуться своїми дітьми, чоловіками, сім’ями. У неї ж нічого! Після зради подруги Ольга так і не знайшла особистого щастя.

Ольга все ж знайшла в собі сили, купила гарну сукню, зробила зачіску і макіяж. Що-що, а вигляд у неї має бути шикарним, якщо вона вже погодилася йти на цю зустріч.

Марію вона впізнала не відразу, змарніла жінка навіть через 15 років винувато дивилася на подругу. Підійшла до Ольги першою:

“Знаю, ти і досі не пробачила мене. Маєш право. Тільки знаєш, щасливою я теж не стала. Ще невідомо, кому з нас більше пощастило”.

Потім Марія розповіла, що вона з Володимиром уже кілька років, як розлучилася. Практично сама виховує двох синів-підлітків. Ті роки, що була в шлюбі, згадує як найгірші. Традиційне сімейне життя не вписувалося у рамки вільного художника, він переїжджав з місця на місце, шукаючи натхнення, думав більше про мистецтво, ніж про дітей і  дружину, частенько не ночував вдома.

Весь вечір подруги говорили, з кожною хвилиною між ними все більше танула 15-ти річна крига. В кінці Марія запросила подругу до себе додому:

“Знаєш, моя мама буде дуже рада бачити тебе. І не тільки мама”

Марія підморгнула Ользі. Та зрозуміла, що мова йде про молодшого брата Марії, Михайла.

“А Михайло так і не одружився. Як закохався ще в школі у тебе, так і досі говорить, що кращої він і не зустрічав”.