Коли весілля скінчилося, до Василини підійшла свекруха і запитала: – Що з сукнею робити будеш? Треба продати, гроші будуть. Для чого їй лежати даремно?

– Не знаю поки, – сказала їй Василина, – хай полежить, а там видно буде.

Через рік Василина з Іваном поїхали у відпустку в село. Розраховували пробути 2 тижні. А затрималися на 3: їх запросила на весілля сестра Івана. Коли Василина побачила наречену, сльози покотилися самі. А ввечері заплакала і сестра Івана

– А я зі своїм першим чоловіком розлучилася через сукню, – сказала в розмові сьогодні в обідню перерву одна наша співробітниця, – через свою весільну сукню.

Пам’ятаю дівчатами ми з вуст в уста передавали один одному різні прикмети і забобони: про шпильку в весільній сукні та інше. Невже і тут так?

Василина перший раз заміж виходила в 1997-му році. Часи були важкими, на купівлю її сукні батьки буквально нашкребли грошей: банкету шикарного може і не бути, але на фото наречена просто зобов’язана була виглядати надзвичайно.

– В салон поїхали в столицю, – згадує Василина, – кілька суконь переміряла і зняла без жалю, а цю. Прямо закохалася – моя. Ручна робота, сказали, що ексклюзив.

-Дороговато для нас, – сказала мама, – але нічого, аби ти була красива, весела і щаслива в цьому вбранні.

Жити молодята поїхали до батьків чоловіка Василини, Івана. Вони жили в обласному центрі, хоча родом Ніна Іванівна була з маленького містечка, де виросла і сама Вася, як ніжно звуть жінку домашні.

– Ми з Іваном і познайомилися на моїй малій батьківщині, – пояснює вона, – у нього бабуся тут жила. А у його мами Ніни Іванівни була велика квартира. Три кімнати, правда, свекор ще й молодша сестра Вані.

– Що з сукнею робити будеш? – запитала невістку Ніна Іванівна.- Треба б продати, гроші будуть, для чого їй лежати даремно.

– Не знаю поки, – сказала їй Василина, – хай полежить, а там видно буде.

Та й мама Василини говорила, що продавати весільну сукню, так само як і давати її комусь – погана прикмета, мовляв, долю, щастя своє віддаєш. Василиса в прикмети не вірила, але продавати таку красу поки було шкода.

Через рік Василина з Іваном поїхали у відпустку на малу батьківщину. Розраховували пробути два тижні. А затрималися на 3: їх запросила на весілля двоюрідна сестра Івана. Василина з нареченою теж була знайома: вчилися в паралельних класах.

– Дивись, – звернув увагу дружини Іван, – на сестрі сукня точнісінько як твоя, а ти говорила, що батьки дорого її купили, ексклюзив типу. Ціну чи собі набивала?

– Так неприємно стало від такої розмови, – згадує Василина, – та ще батьки чоловіка, які приїхали на весілля, теж посміялися на рахунок ціни і ексклюзивної ручної роботи.

До кінця вечора наречена наступила на поділ і порвала каблуком сукню, та ще й наречений впустив на сукню шматок шоколадного торта. Все це Василина запам’ятала тому, що вже дуже наречена сумувала:

– Такі гроші за прокат сукні віддали, – ридала дівчина, – ексклюзив, ручна робота, як тепер його назад віддавати.

Наречену всі втішали і шкодували. Ще через місяць після того весілля у Василини попросила продати сукню колега на новій роботі, дівчина віднесла її не розгортаючи, прямо в коробці, де вона зберігалася.

– Гроші взяла пристойні, між іншим, – продовжує жінка, – а на наступний день подруга при всіх мені сукню повернула, гроші зажадала назад і виставила мене в новому колективі мало не шахрайкою.

– За брудне лахміття гроші брати не соромно? – сказала вона в обличчя Василини.

З подивом, розгорнувши річ, Василина переконалася: поділ порваний, і від шоколаду на видному місці величезна пляма.

– Скласти два і два було справою техніки, – каже Василина, – зателефонувала я тій самій нареченій. Так і є: тітка її, вона ж моя свекруха за величезні гроші сукню привезла. Нібито в прокат взяла моднюче і дороге.

– Не хвилюйся, – сказала Ніна Іванівна племінниці, забираючи після весілля зіпсовану річ, – я так впарювати вмію, ніхто на пляму і уваги не зверне. Правда, трохи доведеться мені доплатити, за клопоти.

– І що? – встав Іван на захист своєї мами, коли Василина ввечері спробувала з’ясувати, чому розпорядилися її річчю без дозволу, та ще й не сказали, що сукня зіпсована, поставили дівчину в незручне становище.

–  Та ти б ще рік або більше не згадала б навіть про ню, а мама вигоду не упустить. Молодець, жити треба вміти, а не обдуриш – не проживеш.

У той же вечір Василина зібрала свої речі і повернулася до батьків.

– Нічого, – каже вона, – моє друга сукня була набагато розкішнішою і вона досі у нас з чоловіком дбайливо зберігається. Прикмети? Так до дідька прикмети, просто весільна сукня і допомогла мені зрозуміти в яку жадібну сімейку я вляпалася.

І дійсно, мало того, що обдурили Василину, взявши сукню без дозволу, так ще й нажилися на власній родичці, здерши за чужу річ вартість прокату з лишком. Найвірніша весільна прикмета: розгледіти нареченого і свою майбутню рідню. І тоді точно все налагодиться.