-ДОНЕЧКО, – ЗАТЕЛЕФОНУВАЛА МАМА ДНЯМИ, – НЕХАЙ ТВІЙ ЧОЛОВІК ДО НАС ПРИЇДЕ, МИ ПЛИТКУ ПОМІНЯТИ ЗАДУМАЛИ, А ХТО Ж ЦЕ ЗРОБИТЬ, ЯКЩО НЕ ЗЯТЬ? ТОГО ВЕЧОРА СВЕКРУХА ПОСИЛАЛА СИНА ДО ТЕЩІ. – НЕ ПОЇДУ ТУДИ, – ПРОМОВИВ ВІН
-Донечко, – зателефонувала мама днями, – нехай твій чоловік до нас приїде, ми плитку поміняти задумали, а хто ж це зробить, якщо не зять? Того вечора свекруха посилала сина до тещі. – Не поїду туди, – промовив він
Найцінніше, що часом нам не вистачає – це увага. Особливо від найрідніших. За матеріалами
-Мама з татом завжди більше дбали одне про одного, – ділиться з подругами Влада, – ми з сестрою були для них лише для галочки, що ніби повна сім’я. Росли і росли собі. Ні, нас годували, одягали, дбали про нашу освіту. Рівно до того моменту, поки нам не виповнилося 18 років.
Сестра Влади, Жанна, вийшла заміж першою, в 21 рік, Владі тоді було тільки 19. Жанна виїхала від рідного дому досить далеко. Незабаром у неї з’явився син.
-Я підробляти влаштувалася, – згадує Влада, – хотілося з’їздити до сестри, подивитися на племінника, порадіти за сестру. Хоча мені, студентці, було дуже важко. Мама з татом вирішили, що заробляти на себе я повинна самостійно і грошима мені не допомагали з середини 1-го курсу.
-Закордоном діти стають самостійними в 16 років, – знизала плечима мама, коли Влада попросила у них з батьком грошей, щоб заплатити за гуртожиток, – орендують житло, підробляють. А ми своїх до сивини тягнемо?
Більше дочка грошей не просила, влаштувалася працювати офіціанткою, заробляла на себе сама, навіть побачити сестру з племінником їздила раз у рік.
-Чоловік сестри вислав мені грошей на квитки, – каже вона. – А наші батьки сина Жанни бачили тільки на фото і по скайпу. Хоча обоє працюють, їздять відпочивати у відпустку на моря. Як каже мама, вони заслужили право пожити для себе. Ось і живуть. Ні в дочках, ні в онуках не мають потреби.
В онуках, каже Влада, тому що через кілька років після сестри вийшла заміж і вона, тепер має дочку. І живе сім’я Влади від батьків недалеко, в сусідньому місті, 30 кілометрів всього. Але і дівчинку Влади бабуся з дідусем бачили рази 2 від сили. А їй зараз 3 роки.
-Машина є у батьків, – з гіркотою говорить Влада, – заробляють добре. По телефону привіти передають, на сторінці в соцмережах роблять репости фотографій онуків. Мені не треба грошей, мені прикро, що ми їм просто не потрібні.
Влада живе в двокімнатній квартирі чоловіка. Точніше, квартира належала свекрусі, але вона після весілля сина перейшла в маленьку однокімнатну квартиру своєї матері, живе недалеко.
-Ось язик у мене не повертається називати її свекрухою, – каже Влада, – тому, що на ділі – вона мені стала мамою. Допомагати біжить. Я без неї точно не впоралася б з вічно плачущим немовлям та іншими неприємностями. Уже й не кажу про те, що вона мене одягнула, помітивши, що мені малий пуховик.
Пенсія у мами чоловіка зовсім невелика, але з неї вона весь час вигадує нам милі подарунки, сама в’яже дуже красиві речі: шкарпетки, костюмчики, сукні.
-Вона мама-квочка, – визнає Влада, – її і кликати не треба. Як почуває, що у нас хтось погано себе почуває, я або дочка. Біжить, чай зробить, просто поруч посидить і то легше.
Чоловік Влади працює майстром-оздоблювачем, приносить досить непогані гроші, сам довів їх квартиру і житло своєї мами практично до досконалості. І ось про це недавно згадали батьки Влади.
-Доню, – зателефонувала мама днями, – нехай твій чоловік до нас приїде, ми плитку в ванні поміняти задумали, а хто ж це зробить, якщо не зять?
-Ні привіт, ні до побачення, – каже Влада, – ні як у тебе справи, ні про внучку запитати.
-Не звертай уваги, – радить сестра по відеозв’язку, – коли ти в них потребувала, вони не згадували, а тепер мама на пенсію вийшла, згадала, що зять на всі руки майстер, що можна грошей не витрачати. Вона вже і мені дзвонила, про борг дітей перед батьками нагадувала, у батька машина зламалася, а її великої зарплати більше немає.
-Не поїду, – рішуче сказав чоловік, – вони в обличчя, якби не соцмережі, мене б не пам’ятали.
Свекруха вважає, що треба допомогти, рідні ж люди. І що ж тепер, на старості років залишити їх без підтримки?
-Про неминучу старість треба було раніше думати, – впевнена Жанна, – вони ніколи ніким не цікавилися. Жили собі на втіху, а тепер ми їм зобов’язані?
Влада з нею абсолютно згодна. Ось якби йшлося про допомогу мамі чоловіка – інше питання, полетіла б, все зробила. До слова, Жанна з мамою чоловіка теж дуже добре живе, недавно з’їхалися, у Жанни тепер друга дитина і свекруха взялася в декреті сидіти: і їй не нудно, і грошей в сім’ї більше.
-Ми виростили черствих дочок, – вважають батьки Жанни і Влади, – невдячних.
Батько дівчат ще працює і заробляє непогано. Зі здоров’ям у батьків поки що теж все в порядку. Мамі Жанни і Влади недавно виповнилося 55 років. Але вони ображаються на дочок, що ті допомагати не хочуть їм.
Фото ілюстративне, з вільних джерел