Сестра…  – Оленко, можна, ми з Миколкою кілька тижнів у тебе поживемо, у нас ситуація непроста, нам поки жити ніде – просила я сестру, притискаючи однорічного сина. За матеріалами

– Даріє, я б із задоволенням, але твою кімнату я здала, гроші взяла наперед. Може вам пошукати інше житло …

***

Оленка мені не рідна сестра. Їй було вісім, а мені десять років, коли батько привів її до нас додому.

– Знайомтеся, Оленка, тепер вона буде жити з нами, – посміхнувся він, а я відразу ж подарувала дівчинці свою найулюбленішу ляльку і посміхнулася.

– А у мене була гарніша, тато дарував, – відповіла вона, недобре блиснувши очима …

Олена – рідна дочка двоюрідного брата батька. Коли її батьків не стало, мій тато не роздумуючи забрав дівчинку собі.

З тих пір що б я не сказала, вона сприймала в штики, в її половину кімнати плавно перекочували мої найулюбленіші книги та іграшки, батьки частенько приймали її сторону під час наших сварок. Але коли мені було дуже прикро, і я стискала кулаки, перед очима вставав батько зі своєю фразою: «Донечко, прости її, вона – сирота, їй стільки довелося пережити …»

Ми виросли, закінчили інститути, я вийшла заміж за свого однокурсника Олексія, і переїхала до нього. Чоловік розвивав свій бізнес, я допомагала, за кілька років ми стали на ноги, купили квартиру. Потім у мене з’явився син.

Оленку ж чоловік покинув заради якоїсь гарненької дівчини, а вона була на восьмому місяці. Вона перебралася назад в рідну домівку. Батька з матір’ю тим часом вже не стало, вся квартира повністю була в розпорядженні сестри, хоча моя частка в ній теж була.

***

Проіснувавши кілька років, наша компанія стала збитковою. Як би чоловік не намагався, борги росли в геометричній прогресії. Довелося терміново продавати квартиру і машину, щоб розплатитися з банками.

Після цього чоловік опинився в лікарні…

Пам’ятаю день, коли ми з Миколкою брели від Оленки, падав перший сніг, син боязко ступав по сяючому білому килиму і посміхався, а я плакала, не знаючи, де провести нам цю ніч. Сестра зачинила двері прямо перед моїм носом.

Так ми добрели, точніше я донесла сплячого сина до вокзалу, погодувала, там ми і провели кілька ночей.

На третій день до нас підійшла бабуся, вона торгувала на вокзалі своїми домашніми заготовками і старими книжками.

– Доню, бачу вам піти не куди, а мені якраз потрібна помічниця. Давай, перебирайся до мене, потихеньку проживемо, не справа тут з дитиною просиджувати …

Я розплакалася, подякувала бабусі за допомогу. Так ми оселилися у тітки Насті.

У неї ми з сином прожили кілька місяців, я допомагала бабусі по господарству справлятися, почала шити на її старенькій машинці речі: Постільна білизна, комплекти для малюків, речі розходилися на ура, а я приносила зайву копієчку в наш скромний бюджет.

Незабаром все стало потихеньку налагоджуватися. Чоловік пішов на поправку, я його забрала з лікарні вже на знімну квартиру. А потім він отримав несподівано негадано спадок від далекого дядька. Грошей вистачило на покупку заміського будинку, де ми стали жити вчотирьох, так, бабусю я забрала з собою, тому що дбати про неї не було кому …

***

– Сестричко, привіт – якось на порозі будинку з’явилася Олена, – добре живеш, будинок який гарний у вас, можна зайти?

– Заходь, гостею будеш. Яким вітром? – сказала я.

– Вибач, сестричко, але я приїхала грошей у тебе просити, Олексій захворів, а колишній всі мої заощадження забрав і поїхав, квартиранти як на зло не йдуть знімати кімнату, я не знаю, що робити …

– Добре, сестричко, я допоможу тобі, ти перебирайся з сином до нас, будинок великий, місця всім вистачить, а свіже повітря піде не користь Олексію.

Увечері ми з чоловіком, уклавши сина, сиділи в саду, була ясна зоряна ніч і було так добре і затишно, як в дитинстві.

– Кохана, не перестаю тобою захоплюватися, – сказав чоловік – твій вчинок гідний поваги, будь-яка інша і на поріг би сестру твою не пустила.

– Любий, я щаслива, що ти не сердишся на мене за це! Тато перед своїм відходом попросив, щоб я дбала про неї, і про її синочка. Більше у сестри нікого немає крім нас … Ми ж сім’я…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.