Не все так просто…  Зараз такий час, що більшість моїх знайомих, друзів і родичів живуть, так би мовити, від зарплати до зарплати. Скрізь і всюди нестабільність і невпевненість в завтрашньому дні. За матеріалами

-Ага, – каже двоюрідна сестра, – зараз шиканемо, відпочинемо або меблі нарешті поміняємо, а завтра що? Ми не стаємо молодшими, раптом щось станеться, як дітей піднімати? І без роботи можна залишитися, сама знаєш.

Без роботи залишитися дійсно страшно. Особливо на периферії: вільних вакансій практично немає і місця з хорошою зарплатою просто так на дорозі не валяються.

Тому більшість тих, хто живе в глибинці (знову ж, з тих, кого я знаю), за роботу тримаються. Навіть, якщо ця робота і не найкраща.

-І що їй не сиділося, – обурюється Марина Данилівна, – зарплата непогана, з будинком поруч, не треба витрачатися на дорогу і 5 років же працювала і все її влаштовувало.

Марина Данилівна говорить про свою свою старшу дочку Ганну. Ані 31 рік і днями вона написала заяву про звільнення. За власним бажанням.

-Я з такими людьми більше працювати не можу, не залишуся, – сказала Аня мамі з татом і молодшій сестрі, ще живе з батьками, – знайду іншу, не переживайте, знайду.

Аня працювала, та ще й продовжує відпрацьовувати два тижні в приватній конторі. За професією вона бухгалтер, яких в її рідному містечку випускає щорічно цілий коледж, не кажучи вже про те, що в обласному центрі, що в 50-ти кілометрах, три інститути готують фахівців вже рангом вище.

От і журиться Марина Данилівна: – Хто тепер її буде тягнути? У нас молодша на платному вчиться, та ще живе в гуртожитку: і за навчання заплати, і з собою дай, і одягни-взуй. Про що думає старша донька, не маленька ж!

Не маленька. Маленькі у Ані діти. Двоє: 9-ти і 7-ми років хлопчики. І чоловіка у Ані з недавніх пір немає. І теж, як вважає мама, з вини Ані.

Романтики їй не вистачало, – бурчить Марина Данилівна, – заїла зятя, а що він? Старався, все в дім, заробляв. А тепер що? Кому вона з двома хлопцями потрібна? Я вже не кажу про іпотеку на їх квартиру, яку ще належить розділити. У зятя квартира однокімнатна є, та й працює він, заробляє нормально. А наша куди подінеться? Одна іпотеку не потягне, ділити квартиру, а жити де з дітьми? У нас? На головах один в одного?

Зять платить Ані аліменти, допомагає з хлопцями, забирає їх на вихідні, але на дочку Марини Данилівни він ображений і вирішувати її тимчасові труднощі не збирається, між ними була домовленість, що він поступається квартирою Ані і дітям, але тоді іпотеку жінка платить самостійно.

-А з чого платити? З роботи звільняється, нової на горизонті поки немає, – каже Марина Данилівна. Та ще й, було б через що, а то через подругу. У тієї не склалося з начальством, з роботою не тягнула і моя слідом – подругу попросили піти, і я не залишуся!

Анна дійсно здружилася з колегою відразу, як вийшла з декрету. І вдома подругу приймала, і сама до неї ходила.

Мама вважає, що та сама подруга і винна в краху сім’ї дочки: нашептала, сама дитину без чоловіка виховує, ось і Аню проти чоловіка налаштувала. А тепер ще й з роботою накрутила.

-На що ти жити зібралася, – пробувала було поговорити з донькою Марина Данилівна, – у тебе ні накопичень, ні варіантів, де тебе б чекали з розпростертими обіймами. Де платять копійки, де зарплата сіра. Як виживати будеш одна і з двома дітьми?

-Я що, сирота чи що? – обурилася дочка, – Так, буде важко, але ви ж мене підтримаєте!

-І підтримали б, – хитає головою жінка, – хоча особливо і нема чим, але вже тарілку супу онукам і дочці налили б, та й наллємо. Але прикро ж і нам, про наші труднощі Аня не подумала, про сестру не подумала.

І мама дочці сказала, що тягнути дочку і двох онуків не буде – вибачте!

Дочка, як і очікувалося, образилася, наговорила мамі багато слів про те, що батьки ставляться до неї несправедливо, що все – тільки молодшій сестрі, а вона нікому не потрібна, що немає у її дітей бабусі і дідуся, раз вони так питання ставлять.

От і як тут правильно вчинити, Марія Данилівна, поки що, не знає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.