Перший раз я вийшла заміж, народила дочку, життя з чоловіком не складалося – мабуть ми поспішили і з одруженням, і з дитиною. Йому хотілося гуляти, а я не хотіла з цим миритися, довелося розлучитися. Дякую батькам, вони подбали про мене з донькою, купили нам двокімнатну квартиру.

Мені пощастило в 38 років, коли доньці було вже 17 років. До нас в місто у відрядження приїхав чоловік, з яким у мене почався роман. Станіслав був на рік молодшим за мене. Я давно забула, що таке троянди на побаченні. Мене один раз так потішив колишній чоловік і то один раз, а тут – при кожній зустрічі наречений приносив три великі троянди.

Станіслав мені розповідав, що одружений ніколи не був, батьки живуть далеко, він їм відсилає частину грошей, так як в їх місті зарплати і пенсії мізерні.

Звичайно ж, я чекала пропозиції, але він не поспішав, зате із задоволенням оселився у мене вдома. Дочка до того часу поїхала до моїх батьків, щоб поступити в університет. Квартира порожня, мені веселіше і спокійніше, самотності немає. Розписалися лише через три роки – на цьому я наполягла.

Чоловік періодично їздив до своїх батьків (вони досі живуть, свекрусі 84, свекру 86 років). Мене з собою він ніколи не брав, говорив, що там нудно, краще ми з ним на море будемо їздити. А я і не сперечалася. З свекрами бачилася тільки по скайпу, та й сильно не спілкувалися, так тільки, привітатися, і все.

Я дуже переживала, що не можу народити чоловікові дитину – не виходить і все тут. Але чомусь чоловік не переживав з цього приводу, говорив, що діти – це не головне. Довго я не розуміла його небажання мати дітей, як все з’ясувалося в один вечір, три роки тому. Прийшли ми з гостей, де друзі відзначали ювілей свого весілля, чоловік був не дуже тверезий, і раптом почав говорити якісь нісенітниці – що він так більше не може, що не сила уже мовчати.

Виявляється, в тому місті, де живуть у нього батьки, у нього є колишня сім’я – дружина і двоє дітей. Одружився він відразу після армії, народилися два сина. Дружина пиляла за гроші і за його розгульний спосіб життя: майже як у мене в першому шлюбі. Розлучилися, він платив аліменти, але їх теж виявилося мало для дітей.

Чоловік вирішив поїхати в інше місто за заробітками і подалі від колишньої родини, правда, перед виїздом втратив паспорт, а коли його відновили, то печаток про одруження і розлучення вже не було, та й діти були не вписані. Ну що ж – з чистим паспортом як з чистою совістю: пора в нове життя.

Перед виїздом він домовився з дружиною, що він їй буде неофіційно платити аліменти, просто надсилати з заробітку. А мені казав, що батькам висилає! Але і це ще не все. Вже на місці він вирішив, що знайде собі жінку з квартирою.

А тут я підвернулася, він вирішив мені нічого не говорити про минуле. Тим більше я потрібна йому була заради квартири: хата порожня, господиня хороша, одружуватися він не збирався, навіть не любив мене. Тільки одружившись він відчув, що любов прокинулася, але було вже пізно щось мені розповідати.

Ось так і жили весь цей час: я нічого не знала, а чоловіка все більше гризла совість. Він їздив, відвідував дітей, пересилав їм грошики. Чоловік розповів цю історію, заснув, а на наступний день все переді мною просив за свою таємницю, говорив, що сильно мене любить, жити без мене вже не може. А всередині мене ніби все згасло, все це мене так вразило! Значить, всі ці троянди і залицяння до весілля були брехливі, заради користі? І як він міг мене обманювати всі ці роки?

Я його люблю, але ніяк не змирюся з цією таємницею: і що дружину з дітьми приховав, і що одружився не люблячи. Я не знаю, що мені  зараз робити, і пробачити не можу, і відпустити не хочу…

Фото ілюстративне – krasotka.postimees.

Джерело