Моя мама збирається нас вигнати з квартири, п ми якраз аирішили забрати до себе 12-річного сина мого чоловіка від його колишньої дружини. Вона зібралася заміж, і хлопчик став не їй не потрібен. Але моя мама чоловіка мого не визнає, бо він молодши за мене. Не судитися ж мені з рідною матір’ю через житло!

З першим чоловіком ми прожили двадцять років. Дітей у нас не було, ми довго не здавалися, лікувалися, але, видно, так судилося – прожити без них. Згодом хотіли усиновити дитину, але свекруха була категорично проти цього, а жили ми всі разом. І ми завели собаку, якій віддавали всю свою любов.

Але через якийсь час чоловік захворів. Після трьох років боротьби його не стало. Я ще трохи пожила зі свекрухою, а потім пішла жити до мами. Кожен день я думала про те, що якби у мене була дитина, навіть чужа, мені було б легше жити. Але повернути назад вже нічого не можна.

Через рік я познайомилася з чоловіком, набагато молодшим за себе. Спочатку думала, що все це тимчасово, але через деякий час він зробив мені пропозицію. Ми стали жити у мене. Зробили ремонт, купили нову спальню і кухню. Моя мама була проти мого заміжжя. Адже він приїхав з маленького південного містечка і, як говорила мама, йому потрібна тільки прописка і житлоплоща. Але я зважилася і поки не шкодую про це.

Але з моєю мамою вони так і не знайшли спільної мови. І наше життя перетворилося на пекло. Постійні мамині докори і образи на його адресу, скандали зі мною, що я загубила своэ і її життя, що скоро ми залишимося без квартири… Але діватися нам нікуди. Зняти квартиру ми не можемо, нашої спільної зарплати нам не вистачить, тим більше, чоловік платить аліменти на дитину від першого шлюбу.

І ось недавно подзвонила йому колишня дружина і сказала, що вона виходить заміж, і дитину тепер повинні забрати до себе ми. Вона теж хоче влаштувати своє життя, і син в новій сім’ї їй заважатиме. Дитині дванадцять років, і жив хлопчик до сих пір з бабусею, а мама приїжджала до нього тільки в гості. І ось тепер він став зовсім зайвий.

Я зраділа такому повороту подій, у мене тепер буде син і не зовсім чужий, адже це дитина мого чоловіка. І ми вирішили забрати його до себе. Але як бути з мамою, вона сказала, що вижене нас з дому. Не судитися ж мені з рідною матір’ю через житло! Але і свою сім’ю я не хочу втратити. Тому і пишу, що не знаю, як мені бути.

Автор: Надія

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело