Я довго наважувалася на цей крок – піти від чоловіка.

-Зі своїм чоловіком я познайомилася дуже молодою, мені було всього 20 років, а йому вже було 26. Ми зустрічалися близько року, а потім одружилися. І тут відкрився його характер. Його мама, моя свекруха, щовечора приходила до нас, хоча до одруження такого не було, і робила все, що б ми лаялися.

Я працювала на п’ятиденці, мені хотілося прийти додому і відпочивати. Але приходячи додому, в однокімнатну орендовану квартиру, я бачила купу людей. Якихось племінників, якихось незрозумілих мені маминих друзів. Я йшла на кухню, а на кухні мене чекав тільки брудний посуд і ніякої вечері.

Я все це терпіла заради чоловіка. Не показувала невдоволення його мамою. Навіть навпаки, намагалася всім догодити. Напевно, я сама в усьому винна, але такий вже в мене характер – безхарактерний.

Свекруха могла взяти за моєї відсутності будь-яку мою річ собі. Футболку, косметику, лаки тощо. І не важливо, що сукня на неї замала на кілька розмірів, вона все одно брала. Чоловікові вона говорила: «Саша все одно це вже не носить». Але ж я носила. Тому що моя зарплата не дозволяла мені розкидатися грошима.

Розповідаю і сама собі не вірю. Невже можна стати, навіть в ім’я любові, такої ганчіркою? Свекруха ще багато чого робила, що нормальна людина не може собі дозволити.

Проживши три роки в шлюбі і підкоряючись «мамі», я виконувала всі її вимоги. Її і мого чоловіка. Так що приховувати, вони просто їздили на мені! Чоловік, звичайно, працював і навіть втомлювався. Але приходячи з роботи, він завалювався на диван, а на мені було все. І робота по дому, і робота на роботі.

Я вставала о 5 ранку, щоб встигнути приготувати якусь їжу чоловікові. А ввечері бігла швидше, щоб встигнути приготувати щось інше. Тому що свекруха йому говорила, що харчуватися він повинен різноманітно. Одного разу, він підняв на мене руку.

Подзвонила його мама і сказала, що у мене дуже короткі спідниці, в таких не ходять нормальні дівчата. Всі мої спідниці були нормальної довжини! Ніяких міні! І чоловік це знав, але його як переклинило, він почав зі мною сперечатися і кричати, що я спеціально такі на купувала, щоб собі когось знайти. Я йому сказала тоді, що тепер принципово буду ходити в штанах.

А коли ми лягали спати, я пошепки вимовила, що я їх ненавиджу. Свекруху і сина. Як він почув, я не знаю. Але в той вечір мені було непереливки.

Вранці, замість того, щоб піти від нього, я зібралася і пішла на роботу. Принижена і ображена. Він подзвонив мені в обід. Запитав, як я себе почуваю. Я відповіла нормально. Хоча в душі це було зовсім не так.

Через тиждень знову все повторилося. А все через те, що я попросила, щоб свекруха сьогодні не заходила, бо у мене була температура, і я нікого не хотіла бачити. Я не витримала, мій стан був таким, що було важко без сліз на мене глянути.

Я звільнилася з роботи, я не їла, спала дуже мало. Я їх ненавиділа, але піти не могла.

Можливо, в глибині душі, я сподівалася на краще, хоч і не могла на них дивитися. Я пам’ятаю, як свекруха не пускала мене додому взимку. Я забула ключі від залізних дверей в під’їзді, а жили ми на першому поверсі. Я зателефонувала чоловікові, що б скинув, а він сказав, раз забула, значить там і сиди.

У прочинену кватирку, я почула, як свекруха каже: – Правильно сину, а то потім голову забуде свою. Зовсім вже. Я стояла, на морозі, як зараз пам’ятаю, в осінньому пуховичку, а вони сиділи на кухні і їм було все одно. Потім мене запустив сусід.

Після цього я лежала в лікарні і ніхто з них не приходив до мене. Я виписалася і приїхала додому. А вдома чоловік, який мене не чекав, з дівчиною. Ні, там нічого не було. Просто мама привела знайомитися дочку своєї подруги. І знаєте, це було поштовхом.

Я в мить подивилася на себе з боку і зрозуміла, що я навіть не хочу їм мстити. Я йду. Я тут же почала збирати речі. Все, що ми купили, я залишила там, собі лише взяла своє.

Пішовши від чоловіка, я подала на розлучення, в цей же день. Він мені подзвонив, через тиждень, попросив повернутися. Я сказала “ні”. Він був далеко і не міг мене і пальцем торкнути, тому я не боялася.

Відтоді пройшло сім років. Це для вас сім років – ціле життя. Для мене вони пролетіли швидко. Я поправилася, адже мені не шарпали нерви, зустріла хорошого доброго хлопця. Зараз у нас все добре.

А ось чоловік. Чоловік, поживши з донькою подруги мами, швидко зрозумів, що любила по-справжньому його тільки я.

Він мені дзвонив і приїжджав до мене, але мені було все одно. Свою маму він зненавидів сам. Ось так закінчилася моя історія кохання. Кожен отримав по заслугах.