Зараз мені складно прийняти будь-яке рішення. Скоро у мене з’явиться третя дитина, а ми й досі не одружені, та й стосунки з моїм чоловіком зовсім зіпсувались. Якщо раніше він мене кохав, піклувався, робив компліменти – то зараз зовсім охолов.

У сучасному суспільстві розвинувся якийсь культ свободи. Всі хочуть бути незалежними, і якби ж то чоловіки, це у них генетичне, а й жінки піддаються цьому дурному віянню. Я сама раніше не хотіла виходити заміж. Шлюб мені представлявся якоюсь кліткою, путами, які прив’яжуть мене до людини. Зараз, я чекаю третю дитину і здається нерозумно про це міркувати. За матеріалами

Я познайомилася з Михайлом, коли мені було 19. Я підробляла в кафе, а він заходив з майстерні перекусити. Не можу назвати це великим коханням, хотілося пофліртувати, бути коханою. З родиною мені не пощастило – батьки про дітей піклувалися мало, у них було своє життя, брат пішов по тій же доріжці.

А Михайло здавався просто ідеальним: хороша робота, авто, та і взагалі – порядна людина. Та й його особисте життя мене зворушило: колишня виявилася хваткою, в результаті їм з мамою довелося розмінювати квартиру. Мабуть і це стало головною причиною всіх моїх негараздів. Зустрічались ми недовго, до весни вже зійшлися.

Спершу неприємно жили під боком у Ніни Федорівни, але потихеньку ми з нею знайшли спільну мову. Навесні, я дізналась, що скоро стану мамою як раз настала сесія. Михайло зрадів, сказав, що все буде добре. В цілому так і вийшло, рік я закінчила і взяла декрет. Цей час згадується обривками: я бігала закривала «хвости» і збирала придане малюкові. Найщасливіший час в моєму житті. Начебто Михайло говорив, що, коли буде час ми зберемося і підемо в РАЦС. Я погоджувалася, зайвих грошей не було. Хотілося не просто посидіти ввечері, а блиснути, щоб усім запам’яталося свято: однокурсникам, знайомим з роботи.

Ось і з’явився наш малюк. Михайло прийшов зустрічати нас, на фото з виписки ми виглядаємо просто ідеальною сім’єю. Андрій просто копія батька, брюнет, з карими очима. Незважаючи на відсутність штампу в паспорті, свідоцтво про народження оформили без проблем.

Коли я прийшла трохи в себе, я в перше серйозно задумалася про весілля і тоді ж уперше отримала відмову. Він почав говорити про те, що не готовий, що і так добре, нехай пройде рік. Що до цього часу зберемо грошей і вирушимо на відпочинок удвох. В принципі я і сама про це думала, Ніна Федорівна як дізналася про дитину сказала, що онук – не її турбота. Вона жінка собі на умі, посюсюкатися може на людях, а пелюшки міняти не візьметься, нехай хоч годинами надривається. Через це мені довелося забути про навчання, знайти няньку було нереально.

Все йшло добре, але через півтора року я знову чекала дитину. Ні, я не намагалася прив’язати Михайла до себе, але так вже сталося. Я ще під час навчання казала всім знайомим що мрію про велику родину. Мабуть це і відштовхувало від мене більшість однокурсників. Всі хлопці мріяли про кар’єру.

Михайло поставився спокійно – ніякої радості. Я думав він зрадіє, в результаті він ніби навіть не помітив мого становища. Коли мене виписували, на зустріч приїхала на таксі лише Ніна Федорівна. У Михайла з’явилися якісь термінові справи в майстерні. Далі потекло звичне життя. Але наші відносини повністю не відновилися. Я добре бачила, як Михайло спілкувався з Андрієм і Микитою і останньому він мало приділяв уваги. Можливо, це через те, що малюк більше схожий на мене він світло-русявий.

Напередодні Нового року трапився скандал: він звинуватив мене в зраді! І був би привід: за весь час я лише кілька разів вибиралася в гості, до того ж по пальцях перерахувати, коли це робила сама. Він же бачив яка у нього мати: при ній зайвий раз не чхнеш. Він, звичайно, потім вибачився, але через якийсь час змінив роботу, тепер працює вахтовим методом. Загалом я і діти бачимо його лише наїздами.

Я люблю дітей, я хочу, щоб у них був батько, але ця ситуація нервувала всіх, про весілля я навіть мріяти не сміла. А коли з’ясувалася що я, в третє стану мамою, був скандал. На щастя вдалося відстояти малюка. Цього разу за мене навіть Ніна Федорівна заступилася. Однак, як далі жити я не уявляю. Про те, щоб розійтися, я навіть не намагаюся думати. По суті у мене нічого немає крім дітей.

В середньому у Мишка виходить 15 тисяч гривень на місяць і навіть цього мало для п’ятьох людей. Притому більшу частину він отримує у вигляді підробітків. Навіть якщо він буде віддавати половину, то нам з дітьми доведеться жити в злиднях. Саме так – в злиднях. Про освіту я вже забула, професії немає, мінімум рік доведеться сидіти вдома з немовлям. А далі що? Хто візьме на роботу, багатодітну матір, яка нічого не вміє, на добре оплачувану роботу? По суті я живу на милості через свою дурість.

А ще діти. Михайло і зараз рідко їх бачить, а якщо я піду, то він їх зовсім забуде. Однак ситуація нестерпна і все це накоїла я. Так, з боку виглядаю не найкращим чином: приїхала, навішала дітей і ноги звісила, але як пояснити йому що я просто хочу сім’ї з коханим чоловіком і дітьми?

Фото ілюстративне, з вільних джерел