Мені 20 років, я студент. У мене завжди було відчуття, що я нерідний син своїх батьків. Я пізня дитина, батьки вже на пенсії.

Ні, вони любили мене, та й зараз чекають з нетерпінням мого приїзду. Мені ніколи не говорили, як іншим: вилитий татко чи мамині очі. Я зовсім не схожий на своїх батьків. Особливо це помітно на тих двох дитячих фотографіях, де ми разом. Я ще в дитинстві це сказав мамі, і знаєте, ми більше втрьох ніколи не фотографувалися.

У мами тонкий прямий ніс, у тата ніс з горбинкою, у всієї його рідні такі ж носи. Маминих родичів я не знаю, хоча в розмовах вони, звичайно, присутні, але я не розрізняю, про кого йде мова. Вони живуть на іншому кінці країни.

У мене ніс – кругла картопля, великі очі зі світлими віями. Це не просто випадковість, навіть фігурами ми не схожі. Батьки стрункі, високі. Я здоровань, ну що говорити, різні, та й все!

Я не пам’ятаю свого раннього дитинства, і батьки нічого не розповідали. Фотографій дитячих, ну таких, як зазвичай – в ковдрі, на руках у батьків, теж немає, років з 5 тільки. Питав – кажуть, що самі не вміли фотографувати, а в фотосалоні якось не прийнято було.

Підріс, почав нишпорити в документах, так всі вони «повторні», справжні кажуть, загубили при переїзді.

Намагався з мамою поговорити – плаче, що ображаю своїми безпідставними вигадками. З батьком – він придумує на ходу, але часто не стикуються ці казки.

Після однієї такої розмови я зайшов раптово на кухню, так батьки на півслові перервали свою розмову і були дуже збентежені, неначе приховували що від мене.

Не знаю, що ще зробити, група у нас у всіх однакова, найпоширеніша. Родичі тата – не варіант, як джерело інформації. Ми приїхали до них в місто, коли мені було років 4-5, тут і залишилися.

Мене дуже тяготить ця невідомість, лежу вночі і думаю, а раптом і, справді, у мене інші батьки? Або я в цьому житті нічого не розумію? Чи може таке бути, що дитина зовсім не схожа зовні на батька з матір’ю?

Так, а ще я в документах знайшов старий лист, адресований батькам. Там запитували про хлопчика, за логікою, мова йшла про мене, але ім’я було інше. Ще там була зворотна адреса. Коли до мене дійшло, що ця людина могла б мені допомогти, то було пізно: листів я більше не знаходив, а мама «гадки не мала» про що йде мова.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.