З півроку тому, ще влітку, я поїхала на автобусі в невеличке містечко у справах. Півтори години мені «пощастило» провести в компанії дами років сорока – вона радісно сіла поруч на сидінні і відразу ж взялася за телефон. Незабаром весь автобус був у курсі її проблем зі здоров’ям, ми дізналися, що їсть її котик і навіщо саме його нещодавно возили до ветеринара (з подробицями), але найбільше мені запам’ятався її монолог з приводу заможної подруги.

За точність цитат не ручаюсь, але сенс був саме такий. «Вчора їздили до Машки. Як навіщо, вони давно нас кликали. У Вітька ж останнім часом бізнес в гору попер, вони нарешті будинок добудували, ось і запросили на новосілля. Ну як тобі сказати, гроші-то у них з’явилися, а замашки так і залишилися колгоспні!

Ми-то з чоловіком думали, зараз ікорочки червоною спробуємо, і не мойви, яку ми і самі купити можемо, а справжньої, яка добряче коштує за маленьку баночку, та не так сталося як гадалося! Ні тобі ікри, ні устриць, ні мармурового м’яса, ні трюфелів. Адже ми таке тільки по телевізору бачили, не куштували ніколи, сподівалися, що Машка випендритися захоче, делікатесів накупить … А вона оселедець під шубою зробила! Мовляв, Вітінька його так любить! А про гостей думати не треба?

Та ні, ще салати були – з дрібними креветками якийсь був, з ананасом, ну там ще сир, ковбаса, (не сирокопчена!), солоні огірки, ніби ми їх не їли зроду … М’ясо? Було, та, «м’ясо по-французьки», говорить, куштуйте. А що там пробувати? Свинина, помідори, сир … Могла б і на парну телятинку розориться, не збідніла би! Ой, не говори …

Я розумію, вони раніше так харчувалися, але зараз-то, до чого це? Зі спиртного ось вино тільки було червоне, хоча я б із задоволенням коньячка подорожче випила. Будинок? Будинок хороший, красивий, але я б кімнат побільше зробила. У них там що – вітальня, три спальні – собі і дітям – та кабінет. Банька невелика, ділянка, правда, пристойна.

Теплицю для чогось поставили. Що вони там вирощувати зібралися, не знаю, тепер же все купити можна, були б гроші. Мужики після вечері в нарди вирішили зіграти, а Машка мені шмотки нові показувала. Та яка Дольче & Габанна, звичайні ганчірки з магазину місцевого! Не те, щоб барахло, але й престижу в них немає. Хоча могла б Мар’я і в пристойному місці одягнутися, не в селі живемо!

О, знаєш що? Я ще її про зуби запитала! Ні, у неї всі на місці, але зараз же модно ці, як їх, вініри ставити! Он, всі звіздульки білосніжними іклами виблискують, а Машка тепер теж може собі дозволити. Що-що … Не треба мені, каже, мене свої зуби влаштовують – рівні, цілі, не болять, що ще треба?

Я у неї питаю, а пластику не будеш робити? Ну там, повіки підняти, або достоїнство своє підправити, двоє дітей все-таки. А вона знову в відмову. Не хочу, каже, під ніж лягати, страшно, та й чоловіка все влаштовує, начебто. Во дає! Була б у мене можливість – я б ще в 30 почала заходи вживати, а вона нічого не боїться!

Про дітей все розповідала, та про школу свою, вона ж училкою працює. Ми з чоловіком майже до ночі у них сиділи, потім Вітька нам таксі викликав. Чоловік каже, молодці Вітя з Машею, будинок відгриміли, розбагатіли своєю працею, а не зазналися. А я вважаю, що якщо є кошти, то економити на собі – це дурість! Мені б їх можливості, я б … »

Жінка мрійливо закотила очі, клацнув язиком, потім, змінивши тему на «всі чоловіки сво …», повернулася до розмови. А я сиділа і думала, яка молодець ця незнайома мені Машка, і як же не пощастило їй з цією подругою.

Фото ілюстративне з вільних джерел