Ми познайомилися пів року тому в соціальних мережах. Він зайшов на мою сторінку і написав комплімент: «Доброго дня! Ви дуже красива дівчина! Завжди мріяв з такою познайомитися». Я відповіла. Потім листувалися кілька вечорів і він запропонував мені зустрітися. Зустрілися в парку. Посиділи, поговорили. І, мені здалося, у нього до мене серйозні почуття і наміри. Василь, так він представився, запропонував пожити разом. Я не відмовилася.

Першу добу ми провели у нього, але умови виявилися не дуже. Справа в тому, що він жив в старому житловому будинку, такі колись будували, вони одноповерхові й довгі, на декілька сімей. Але умов там ніяких. Як розповів, це його спадок від  батьків. Він у минулому моряк. Ходив на рибальському кораблі. В Одесі у нього була дружина. Дітей не було. Жили погано. Василь йшов в море, а дружина йому зраджувала. Потім не стало його батьків, і Василь вирішив повернутися на батьківщину. Набридло тинятися по морях, і вік був немолодий – виповнилося сорок років. Кликав з собою дружину, але вона категорично відмовилася їхати. Вони розлучились. Василь приїхав сам. У спадок йому дісталася двокімнатна квартира в цьому будинку. Грошей батьки не накопичили навіть на її ремонт. За матеріалами

Ця квартира мені не сподобалася. Вода в ній тільки холодна, туалету немає взагалі. Умови жахливі. Більше однієї ночі пробути в цій оселі я не змогла. Весь інший час ми жили у мене, в моїй, з усіма зручностями однокімнатній квартирі. Василь, як людина, був непоганий, добрий чуйний, лагідний, але впертий. Він мені сказав, що це добре, що у мене своя житлоплоща, але він не має наміру сидіти у мене на шиї. До укладення законного шлюбу зі мною, він повинен відремонтувати свій будинок і привести туди свою кохану дружину. Повинен довести, що він справжній чоловік. Я була рада, що зустріла чоловіка, який мислить по-справжньому, який готовий бути зі мною в законному шлюбі. Він пообіцяв знайти хорошу роботу, заробити грошей і все влаштувати.

З роботою Василю не щастило. Він моряк, а наше місто сухопутне. За його фахом роботи не знаходилося. В сорока кілометрах від міста є  рибне господарство, але він не хотів туди влаштовуватися, після моря йому було смішно борсатися в маленькому ставку. А мені з заміжжям тягнути не хотілося. Чекати цілий рік до весілля в моєму віці критично. Тридцять п’ять, не вісімнадцять. І одного разу я запропонувала відремонтувати його квартиру раніше, ніж він знайде роботу і накопичить грошей. Він спочатку відмовлявся, але я переконала. Сказала: «Василю, якщо ми з тобою в майбутньому будемо сім’єю, навіщо ці умовності. Давай зараз відремонтуємо твій будинок і одружимося. У мене є заощадження – двісті тисяч гривень. Якщо не вистачить, візьму кредит. Скільки знадобиться – стільки й візьму. Навіщо створювати проблеми?» Василь погодився, але сказав, що двісті тисяч не вистачить, потрібно нові меблі купити. І додав: «Зверни увагу, це не я запропонував, щоб потім не було закидів у сімейному житті». «Господи, які закиди, – думала я тоді, – бери швидше заміж, потім розберемося». На другий день я пішла і оформила кредит на сто тисяч гривень.

Він взяв гроші  на матеріали для ремонту і на зарплату для робітника, який буде допомагати йому, а, головне, підключить каналізацію і встановить газовий котел для опалення і гарячої води. Я з радістю віддала гроші. Василь зайнявся ремонтом. Приходив ввечері втомленим, пахнув фарбою і шпаклівкою. Мене в квартиру принципово не брав. Казав, що готує сюрприз. Через місяць ввечері прийшов і заявив: «Все, кохана, ремонт закінчено. Залишився один штрих – меблі, і щасливе сімейне судно буде готове до плавання». Меблі ми вибирали разом. Сіли після вечері на диван і стали вибирати. Майбутній чоловік приніс з собою рекламний журнал. Вибрали на двісті тисяч, починаючи від телевізора і закінчуючи мікрохвильовою піччю. Вранці я віддала останні сто тисяч, Василь поїхав в магазин. На прощання сказав: «Кохана, через тиждень нас розпишуть. У мене в РАЦСі знайома. Я домовився. Нас зареєструють позачергово, готуйся», – і пішов.

До вечора він не прийшов. Об одинадцятій я викликала таксі і поїхала в щойно відремонтовану квартиру. Василя в старому будинку не було. Дід, який сидів на кухні і пив чай, сказав, що Василь з’їхав ще вчора. Гроші заплатив, не обдурив. На питання – «а хто ти сам» – старий відповів, що він господар квартири. «А ремонт на двісті тисяч де? – запитала я дідуся. – А меблі нові де? ». Старий теж відповів: «Здавав – без ремонту, а меблі хоч не нові, але надійні. Більше нічого не знаю. Ідіть, жінко, звідси».

Я пішла і лише вранці почала розуміти, що мене обвели круг пальця. Мені тридцять п’ять років, а розуму досі немає. Вася або не Вася, хто його тепер знає, хто він насправді, – мене обдурив.

Фото ілюстративне, з вільних джерел