Давно це сталося, ще коли мені було лише 5 років. Мені не складно розповісти про це, тільки зараз я не хочу плакати, бо в моєму житті є чоловік якого я дуже кохаю і скоро в нас з’явиться донечка, яку я ніколи не зраджу, ніколи не поведу себе так негідно.

В дитинстві мої батьки часто сперечалися. Занадто часто, з будь яких причин. Траплялося, що мама довго сиділа на вулиці, я постійно це бачила. А я вибігала за нею слідом. Найчастіше ми обидві не встигали одягнутися і мерзли холодними вечорами під під’їздом нашого будинку.

Пам’ятаю, як мама гріла мені босі ніжки, коли ми сідали на лавці, бо було дуже холодно. Потім вночі ми поверталися додому. Вони не з’ясовували стосунки. Все просто ставало на свої місця, таке враження наче й нічого не сталося, і це дуже сумно для мене, думаю вони навіть кохали одне одного.

Але ось одного разу це знову повторилося. Занадто несподівано, як завжди. Ми з мамою вибігли на двір, на вулиці була зима. Коли мама побачила мене біля себе, в одній піжамі, їй заманулося повернутися  для того щоб взяти мені одяг. Тато нас не впустив додому.

У такі моменти він ставав мені абсолютно чужою для нас людиною, мені складно це пояснити, дуже складно, але у ці хвилини я переставала його любити. Нам нічого не залишалося, як піти до маминої подруги. Та жила найближче від нас, вона нас розуміла. Час був пізній, мама несла мене на руках. Далі сталося те, чого я ніяк не могла уявити, мама мене зрадила, вона просто залишила мене.

Коли я проснулася, мами не було поруч. Мамина подруга відвела мене додому, але і вдома мами не було. На наступний день вона теж не з’явилась і через тиждень, і через рік вона так і не з’явилась, вона мене покинула, а я так довго чекала її, надіялася, що от-от відкриються двері і вона усміхнена увійде у мою кімнату, це непросто передати словами.

Відтоді мама для мене перестала існувати. Дуже дивно, але батько, по суті, через якого все це сталося став для мене найдорожчою людиною. Мене він ніколи не ображав. Він дуже змінився, в кращу сторону, турбувався про мене і дуже любив, в усьому допомагав та годив мені.

Потім, через два роки в нашій квартирі з’явилася інша жінка, яка стала мені мамою. Вона стала для мене справжньою люблячою мамою.

Яка ніколи мене не зрадила і я щиро по-справжньому полюбила її. Відтоді я ніколи не чула вдома суперечок, тато з мачухою ніколи не сперечалися. Де була моя справжня мама я не знала, але через 5 років, вона повернулася.

Це було дуже сумно, я тоді була вдома сама, коли в двері подзвонили. Я відкрила двері і на порозі стояла вона. Вигляд у неї був жалюгідний, шкода було на неї дивитися, я не вірила, що це вона. Я спочатку пустила її в квартиру, як старого знайомого. Тільки тримала себе з нею занадто холодно. В її очах я вгадала ніжність.

Вона любила мене, але я відчувала, що не зможу її пробачити, не зможу пробачити її. Здавалося, їй було складно проявити хоч трішки ласки в мою сторону. Вона вибачилась, що покинула мене, потім розвернулась і просто пішла. Після того я більше ніколи її не бачила.

Зараз в мене вже своя сім’я, я давно доросла жінка. Батько з мачухою живуть окремо і дуже нам допомагають. Але я б дуже хотіла побачити свою справжню маму і почути від неї чому вона тоді так вчинила. Після останньої нашої зустрічі у мене ще жевріла надія на те, що вона ще повернеться, пояснить мені все.

Можливо я вчинила помилку, коли не пробачила її, але тоді я була ще дитиною. Зараз я доросла жінка, багато чого розумію в житті. Хочу поговорити з нею, мені її не вистачає, а вона все ніяк не з’являється в моєму житті більше.

Джерело