У молодості, коли була маленька донька, я не цінувала час, проведений з нею. Тільки робота, робота. Рано віддала її в садок, на весь день – це коли можна було забирати до 8 вечора. Прибіжу, а в порожній групі тільки моя донечка сидить, трясеться і переживає, що забула про неї і не прийду. Гірко зараз згадувати і важко, як я дитину проміняла на роботу
Я їй не читала перед сном, не робила костюми на свята.
Ми – дві свахи боремося за увагу онуків. У нас їх троє, від 10 до 5 років. Вірніше, бореться вона, а я насолоджуюся спілкуванням з моїми пустотливими, улюбленими дітьми.
Тому зараз, як тільки знадобилася моя допомога, то відразу вийшла на дострокову пенсію і примчала до онуків. Живемо ми окремо, але вдома поруч. Я обожнюю проводити час з ними. Донька з зятем працюють на хороших посадах, я впізнаю в донці себе в молодості: якщо працювати, то на совість. Вона теж у відпустках не сиділа, відразу вийшла працювати.
А я віддаю їй борг – ту турботу, що не додала їй в дитинстві, я перенесла на онуків. Ми разом вчимося кататися на велосипедах, роликах і самокаті. Плаваємо в басейні. Робимо уроки зі старшими, часто обговорюємо прочитані книжки. Так, це моя гордість – я зуміла відволікти їх від телевізора і телефонів. Діти ростуть відкриті, добрі і розумні.
Але періодично до нас приїжджають свати, колишній завуч в школі, і починається: це не можна, то постав на місце, це непристойно! Діти називають її «та баба», а мене – бабулечка. Вона ображається і скаржиться синові і моїй доньці, каже, що я псую дітей, у мене кричуща вседозволеність.
Одного разу з нею і дітьми пішли в вихідний погуляти. Весь день ми з дітьми слухали, як негарно поводимось. Ми не пообідали заздалегідь вдома, а перекусили поп-корном в кіно, бігали-гралися в парку в доганялки, погладили дворових кішок, зняли взуття і пройшлися босоніж по калюжах після теплого дощу.
Увечері я почула при всій родині, яка я безвідповідальна особа, сама розважаюся, але не думаю про виховання, піддавала дітей небезпеці, і поводились ми себе не гідно.
Але найприкріше, що донька і син не змогли їй заперечити, а поки я заспокоювала дітей, що плачуть, вони прийняли рішення віддати дітей на «виховання» на все літо до «тієї бабусі».
Що я роблю не так? Хіба погано розуміти дітей і бути їм другом? А може, я справді загралася?
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.