Не все в житті так просто…   З Сергієм я познайомилася через рік, як від мене пішов Валерій. Було мені на той час двадцять шість років – хотілося спокою, впевненості в майбутньому, а головне, дітей. За матеріалами

З Сергієм нас засватали батьки, хоча виглядало це навіть тоді – сім років тому – досить старомодно. Мої батьки хотіли, щоб я, нарешті, обзавелася власною сім’єю. А батьки Сергійка, що жили, до речі в селі, мріяли про наречену із столиці для свого сина. І щоб обов’язково була “пристойною дівчиною з хорошої сім’ї”. Та й ми з Сергієм один одному відразу сподобались.

Сергій за мною два місяці залицявся за всіма правилами: дарував квіти, водив в кафе, в театри, ну і так далі. Квапити події нам обом не хотілося. Та врешті Сергій наважився, і вирішив зробити мені пропозицію.

Потім подзвонив своїм батькам: чи то до відома поставити, то чи благословення отримати. Розмовляв недовго, але після цього абсолютно заспокоївся: мама його вибір схвалила, обіцяла надіслати грошей на весілля (“Щоб все було як у людей!”), А потім і сама приїхала – за тиждень до торжества. Батько Сергія був якимось великим начальником там, в районі, а мати – при ньому, домогосподаркою. Гроші, зв’язки – все було, як я потім дізналася. Мої ж батьки значно простіші і бідніші, зате із столиці.

До весілля ми, звичайно, готувалися: каблучки, сукню, ресторан, але взагалі то вже вважали себе чоловіком і дружиною. То я до Сергійка в гості їздила, то він у нас ночувати залишався. Ніяких розмов про моє минуле Сергій зі мною не заводив, та й я у відвертості не вдавалася: було і було, головне, що зараз добре.

Один раз тільки ми з ним посварилися, коли він раптом сказав, що потрібно купити не тільки весільну сукню, а й фату. Спочатку мені смішно зробилося:

– Ти що, – кажу, – любий? Один раз я вже була у фаті, шлюб в церкві брала – досить з мене. Давай краще я капелюх з вуаллю одягну – красиво і романтично.

– Як на мене, то хоч горщик на голову одягни, – знизав він плечима, – але мої батьки цього не зрозуміють. Їм наші весільні фото рідним і знайомим показувати потрібно буде, а наречена без фати. Питаннями замучать.

– Хто зі мною одружується – ти чи твої батьки? Що за примха така щодо фати?

– Це не примха, а дотримання пристойностей – огризнувся раптом Сергій. – Зовсім не обов’язково всім знати, що ти вже була один раз заміжня. У нас, в селі, звичаї суворі. Та й мої батьки …

Моя майбутня свекруха приїхала за три дні до весілля і зупинилася в готелі. Майбутній свекор обіцяв приєднатися до неї напередодні весілля – справи не відпускали. Йшла я на зустріч з “матусею” – коліна тремтіли. І не тому, що я вже дуже боягузлива, а тому, що Сергій сильно хвилювався – ось я від нього і “заразилася”.

Прийшли, привіталися, сіли. “Мамочка”, Олександра Григорівна, мене розглядає, ніби купувати зібралася. Тільки що в зуби не глянула. Але я на мордочку нічого, симпатична, та й фігурка була в повному порядку. Бачу, на кшталт сподобалася. І тут вона мені в лоб питання як заліпить:

– Ти вперше заміж виходиш?

Я аж задихнулася. По-перше, це не її справа, а по-друге, яке це має значення? Головне, щоб її синочок, мій майбутній чоловік, був в курсі. Але потім згадала те, що мені Сергій про їх звичаї розповідав.

– Ні, – відповідаю, – я розлучена.

Але вона на цьому не заспокоїлася. Та сказати вголос нічого не встигла, бо втрутився мій наречений.

– Мамо, це стосується тільки нас двох. Тебе це хвилювати не повинно.

– Саме мене це і повинно хвилювати! Та що тепер говорити! Запрошення розіслали, банкет замовили … Сподіваюся тільки, що ти, Олено, будеш вірною дружиною.

Потім враз її тон помінявся.

– Гаразд, – змінила вона гнів на милість, – нам теж раніше потрібно було дізнаватися. Одружуйтеся. Тільки по імені-по батькові нас з татом кликати не думай. Я тобі – мама, він – тато.

Весілля, на загальну думку, вдалося, і ми з Сергієм склали прекрасну пару – теж на загальну думку.

Ми з Сергієм були абсолютно щасливі, і це щастя затьмарювало тільки одне – у нас не було дітей. І це сильно хвилювало мою свекруху, яка взяла в звичку раз в три місяць приїжджати до нас. Полікуватися, за її словами, а насправді – всмак побігати по столичних магазинах. А вечорами переводити мене допитами про те, чому у нас досі немає дітей.

Я любила Сергійка – терпіла. Але в один з візитів свекрухи відчула, що ще трохи, і мені стане зле від її нотацій. І дійсно знудило – в самому буквальному сенсі слова. Вона вщухла на якийсь час, оскільки з’ясувалося, що я, нарешті, чекаю дитину.

Якось ввечері ми з Сергієм мирно пили чай перед телевізором. Раптом у двері подзвонили.

– Кого це, на ніч принесло? – загарчав мій чоловік і пішов відкривати. А через хвилину радісно заволав:

– Бабуся приїхала! Ось сюрприз!

Приїхала свекруха моєї свекрухи, не витримала, приїхала на народження першого правнука.

Ця жінка мене просто зачарувала. Тільки не довелося мені з нею довго розмовляти: в ту ж ніч мене відвезли в лікарню, а до ранку народився Олексій.

До моменту моєї виписки збиралася приїхати і свекруха – допомогти. Ну, щодо її допомоги я не надто надіялася, обтяжувати себе вона не любила. І взагалі ситуація складалася та ще: дві свекрухи в одній квартирі. І між ними – я з новонародженим. Весело …

Мої тривоги, втім, виявилися марними: при своїй свекрусі моя присмирніла і вела себе майже добре. Тільки один раз, сповиваючи Олексія, не витримала:

– Така прекрасна дитина! Хто б міг подумати, що у тебе буде такий син?

-А чому це у мого онука повинен бути поганий син? – пролунав з дверей бабусин голос.

Слово за слово, вони дві зчепилися, і  результаті цієї перепалки я зрозуміла, що моя свекруха теж розлученою заміж виходила вдруге. Оце так поворот.

Моя свекруха сиділа зовсім яскраво-червона і навіть не намагалася заперечувати. А мені якось мимоволі подумалося: “Ворог мого ворога – мій друг”. Свекруха моєї свекрухи …

Ось уже сім років, як у мене з Олександрою Григорівною майже нормальні відносини. Дрібні непорозуміння, зрозуміло, не беруться до уваги. Уже Олексій в цьому році в перший клас пішов. А я так більше жодного разу і не почула докорів про те, що розлученою вийшла заміж. І взагалі свекруха намагається в наше з Сергієм життя не дуже втручатися. А якщо забувається, я їй, як бабуся радила, кажу:

– Не ваша, мамо, справа.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.