Дзвінок від свекрухи…

Вчора була одна ситуація, яка змусила мене задуматися. Пізно ввечері до нас зателефонувала свекруха моєї сестри Олександри. Вона нещодавно пішла від чоловіка, і разом з сином зараз живуть у мене. За матеріалами

– І з чого б це? Ніколи мені не дзвонила, а тут вирішила раптом! – вигукнула сестра і включила гучний зв’язок.

– Саша, привіт, – пролунав жіночий голос з телефонної слухавки.

– Здрастуйте, – відповіла Саша.

– Може, пора вже додому повертатися? Погостювала і вистачить … – якось невпевнено запитала свекруха.

– Щоб знову перетворитися в прислугу для Вашого сина?! – насупивши брови, питанням на питання відповіла сестра.

– Ми зрозуміли, що були не праві, – промовила жінка. – Сергій місця собі не знаходить. Але ти ж його знаєш, першим ніколи дзвонити не буде. Не руйнуйте сім’ю через таку дрібницю.

– Нічого собі дрібниця! – вигукнула сестра.

– Ви вважаєте, що це нормально?! Сергій мені взагалі ні в чому не допомагає, набрав додаткових змін, а на вихідних йде робити ремонт до Вас. Я не залізна, і у мене сили не нескінченні. Я теж можу втомлюватися, до того ж Арсеній дуже неспокійний і не спить ночами.

Сестра хотіла продовжити, але свекруха перебила її.

– Саша, я знаю, що була не права. Ти можеш зараз злитися на мене, на Сергійка, але онукові все одно потрібен батько і родина. У тебе є свій будинок, чого ти живеш в гостях …

– Я поки не готова повернутися, – відповіла їй сестра і поклала телефон.

Я послухала, і по тону голосу і по тому, як і говорила Сашина свекруха, я б не сказала, що вона вже така аж дуже погана. Можливо, вона насправді усвідомила свою неправоту.

– Перший раз чую, щоб вона так зі мною говорила, та ще й визнала, що була не права, – похитала головою сестра.

– Можливо, усвідомила, – припустила я.

– Не знаю-не знаю, чи їй набридло обслуговувати дорослого сина, готувати йому, прати, прибирати, – пробурчала Саша.

– У будь-якому випадку, мені здається, що зараз зриватися і їхати назад не варто, – промовила я.

– Я розумію, але мені дуже незручно, що ми з Арсенієм живемо тут і заважаємо тобі, – відповіла сестра.

– Ви мені ні скільки не заважаєте, – похитала я головою.

– Навпаки, мені так навіть веселіше, вдома стало якось затишно і світло.

– Правда? – як би сумніваючись, запитала Сашка.

– Навіть не сумнівайся.

– Я теж дотримуюся цієї думки, до того ж, Сергій сам не подзвонив, – засмучено сказала Саша.

– Ось взагалі не бачу причин, щоб таким чином показувати свою гордість.

– Сподіваюся, до нього колись це дійде. А ти не переживай, адже тебе є кому підтримати, – промовила я.

Так, і якщо чесно, то Саша поки не відновилася, відпустити її зараз назад, значить, знову залишити без допомоги. Сумніваюся, що, якщо вони зараз приїдуть, то Сергій дуже сильно зміниться, та й свекруха теж. Більше ніж впевнена, що все буде по-старому. Якщо навіть сам Сергій не може зателефонувати і визнати те, що він був не правий, а за нього це робить мама. Це багато про що говорить.

Хоча … Можливо, я і не права. Час розставить все по своїх місцях.

Поки-що сестра з племінником поживе у мене, я, звичайно, за збереження сім’ї, але і вони мають навчитися відноситися до моєї сестри з повагою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.