Я не знаю як мені вчинити, мій зять, Андрій, зраджує моїй донці. Вона, звісно, про це не знає, а я не знаю як їй про це сказати. Ще до одруження я казала Ірині, що на чужому нещасті – щастя не побудуєш. Мені боляче дивитися, як зять зраджує дочці. Я дізналася про це випадково. Але ніяк не можу зважитися розповісти про це доньці. Вона сидить вдома з двома дітьми, а її чоловік у цей час розважається. Як допомогти врятувати шлюб?

До заміжжя моя дівчинка зустрічалася з багатьма хлопцями. За нею бігали натовпи шанувальників. Ще б пак, така красуня і розумниця. До певного моменту їй ніхто не подобався, поки не зустріла майбутнього чоловіка. Чим він зачепив її не зрозумію: зовсім несерйозний хлопець, на момент їхнього знайомства він зустрічався зі знайомою дочки. Знаючи це, моя дурненька спочатку потайки зустрічалася з ним. А його все влаштовувало: одночасно він зустрічався з двома дівчатами, закохалися в нього як першокласниці. За матеріалами

Я попереджала дочку і радила не поспішати зі шлюбом. Потрібно було добре придивитися до кавалера. Який нормальний чоловік буде зустрічатися одночасно з двома панянками? Не розумію нинішню молодь: раніше в сторону такого не подивилася б жодна поважаюча себе дівчина. А доньці було наплювати на все, вона хотіла стати переможницею. Як і більшість дорослих дітей, вона не стала слухати моїх порад і прохань. Незабаром я дізналася, що Ірина чекає дитину. Але майбутній батько не поспішав з пропозицією. Я взяла себе в руки і пішла з ним поговорити. Раз він сам не поспішав, довелося мені. Я була налаштована рішуче і категорично. Андрій при мені зателефонував інший пасії і порвав з нею стосунки. Через день прибіг з обручкою до дочки і просив її руки. Тільки зараз я розумію, що даремно тоді поспішила і вмовила цього невдаху на шлюб. Адже дочка з ним щастя так і не знайшла.

У молодят народився син. Вони зажили як звичайна сім’я: Андрій влаштувався на нормальну роботу, а Ірина засіла в декреті. Коли онукові виповнилося 3 рочки, дочка сказала, що у них очікується поповнення. Я не знала, як реагувати на несподівану новину. Адже чоловік ні краплі дочці не допомагав з дитиною, і вона все тягла на собі. Але діватися було нікуди, і незабаром у мене з’явилася внучка.

Я намагалася приходити частіше в гості, щоб допомогти з малятком і по дому. Онук вже ходив у садок, а Ірина насилу справлялася з проблемами. Мені шкода було бачити доньку втомленою і пригніченою.

Одного разу на роботі був завал і я не змогла поїхати до рідних. Замість цього, я вирішила прогулятися в парку. І тут я випадково побачила зятя, який повільно прогулювався за ручку з якоюсь дівчиною. Я хотіла було підійти, але трохи поміркувавши, заспокоїлася і взяла себе в руки. Якби я тоді зірвалася, то невідомо, чим би все закінчилося. Як би на це все відреагувала дочка? Я не хотіла бути для неї ворогом і зрадником.

Ірина знала, за кого виходила заміж. Варто було очікувати, що її благовірний  виявиться невірним сім’янином. Після побаченого я довго не могла прийти в себе. Пару днів не дзвонила доньці і не приходила: боялася, що не витримаю і розповім все. Мовчати було важко, але відкрити очі виявилося ще складніше.

Моя відсутність не залишилася непоміченою. Ірина хвилювалася і почала мені телефонувати. Я збрехала, що просто прихворіла. Коли я прийшла в себе, то почала серйозно замислюватися, що робити далі. Я продовжила ходити і допомагати з онуками і домашніми справами. Щоб не видати правду, доводилося постійно викручуватися з безглуздих ситуацій: то ляпну щось не те, то зроблю. Добре, що дочка не Шерлок Холмс, і ні про що не здогадалася.

Андрій став частенько затримуватися на роботі. Такий “працьовитий”. Так гидко дивитися на це і слухати його брудні брехні. Набридло, але я не знаю, що робити з правдою. Дочка мені точно не повірить. Вона кохає Андрія і вважає себе єдиною жінкою в його житті. Хоча я їй ще до весілля говорила, що такі люди як її хлопець не змінюються. Тільки от моїй дівчинці простіше повірити, що я брешу, ніж чоловік. Вона може мене зненавидіти, подумавши, що я хочу обмовити зятя і розлучити їх. Ірина весь час його захищає, навіть якщо він не правий. Але далі мовчати про те, що я побачила, теж не можу. З кожним днем ​​мені доводиться все важче. Я боюся, що скоро не витримаю і все розповім.

Якщо я змушу зятя зізнатися у всьому, то не факт, що він все так і зробить. Ми з ним з першої зустрічі не ладнаємо, тому він може викрутитися і звинуватити мене в ненависті до нього. І як бути в такій ситуації, тільки Богу відомо. Чи варто рятувати шлюб дочки, чи залишити все як є? Або розповісти все їй і будь що буде? Тепер я не знаю, як краще вчинити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел