Ось так у житті у мене сьогодні склалася зовсім не проста ситуація. За освітою своєю я вчитель німецької мови та спочатку працювала за професією, але потім вивчення іноземної мови в школах змінили на англійську, і я залишилася виходить без своєї роботи.

Деякий час я ще перебивалася репетиторством, але потім пішла працювати на завод. Містечко у нас невеличке і особливого вибору роботи немає, на жаль. Тому останні 10 років я ходила на нецікаву роботу, і як порятунку чекала виходу на пенсію.

І ось цей довгоочікуваний момент настав: в наступному місяці я виходжу на заслужений відпочинок, після багатьох років невпинної праці і нарешті зможу сидіти вдома і займатися своїми справами, більше гуляти та насолоджуватися життям, як я давно про це мріяла. Але не тільки у мене, виявляється, були плани на мій заслужений відпочинок.

Минулого тижня до мене в гості приїжджав мій син зі своєю дружиною і дитиною. Так вони вже запланували поїздку до Туреччини і хочуть, щоб я няньчила їх трирічного сина, поки вони будуть ніжитися під жарким сонечком та відпочивати біля водички. За фактом, звичайно, це мій онук і я як бабуся могла б з ним і посидіти, адже я люблю його щиро теж.

Але я абсолютно не звикла проводити час з такими маленькими дітьми і це дуже складно для мене в моєму віці. Та й взагалі, по-моєму, це якось не правильно з їх сторони: не встигла я вийти на пенсію, хоч якийсь час відійти від роботи, як вони вже хочуть спихнути свою дитину на мене, причому самі без мене вже все заздалегідь спланували.

Я так чекала свого виходу на пенсію, щоб нарешті відпочити, приділити час собі і своїм бажанням. А діти зовсім не думають про мене, їм лише б спихнути на когось свої проблеми, а самі відпочивати будуть вони, бо втомилися. Коли мій син був маленьким, мені ніхто не допомагав з ним. Чоловік мій був цілими днями на роботі, а я одна крутилася з дитиною вдома.

Про те, щоб батьки посиділи пару годин з онуком, і мови не могло бути. Ми батьки, а значить і син всюди з нами. Звідки у мого сина такі поняття, що можна ось так просто віддати онука мені на цілий тиждень, розуму не прикладу взагалі до цього всього.

Ймовірно, це невістка його намовила, це вона так сказала. Її батьки майже на кожних вихідних сидять з онуком, як ніби у того немає рідних мами і тата. Так вона вирішила, що і я буду у них на побігеньках, і синові моєму це представила так. Коли я відмовила їм, то син непривітним тоном почав звинувачувати мене в тому, що я погана бабуся.

Чому я замість заслуженого відпочинку повинна сидіти з їхньою дитиною, ще й вони не питали мене нічого, а перед фактом поставили? Я думала вже над тим, що в Туреччину кожен день не літають, і разочок можна було б і допомогти дітям. А раптом вони потім вирішать, що це в порядку речей і вся моя старість пройде в догляді за онуком?

Не так я собі уявляла вихід пенсію. Я думала, що нарешті зможу і сама кудись поїхати відпочити, а якщо вже і залишуся вдома, то точно зможу спати вдосталь, читати та дивитися телевізор. А з онуком, то погуляй, то пограй, то кашку звари. Я вже не в тому віці.

Загалом, я не знаю, як вийти з цієї ситуації, щоб не було ніяких образ. І поганою бабусею бути теж не хочеться, і як допомогти, щоб це не ввійшло у дітей в звичку не знаю. Син уже ніби як образився на мене, а мені сперечатися з ними зовсім не хочеться не хочеться. Хочеться спокійної, тихою старості. Може все ж разок погодитися? Але не знаю, чи варто так робити.

Джерело