Набридло так жити. Ми з дитиною змушені на всьому економити, щоб чоловік міг допомагати дорослої доньки від першого шлюбу

Чотири роки тому я вийшла заміж, до зустрічі зі мною чоловік вже був одружений, і від першого шлюбу у нього є дитина. Його дочка вже досить доросла: в цьому році їй виповнюється 23 роки, вона живе окремо від батьків і начебто збирається незабаром виходити заміж.

Раніше я вважала, що дорослі діти – не перешкода для створення нової сім’ї, і не бачила в них нічого поганого. Думала, що це навпаки добре: моєму чоловікові вже не потрібно виплачувати аліменти, не потрібно няньчитися зі своєю першою дитиною, і він зможе повністю присвятити себе нашій спільній дитині, яку я наважилася народити. Чоловікові 44 роки, мені 34, у мене дітей ще не було, тому ми вирішили, що будемо народжувати.

Але надії не виправдалися: час показав, що ця доросла панночка звикла до того, що батько їй завжди допомагає, і відмовлятися від цього вона не збирається.

Спочатку я не бачила проблеми в тому, що мій чоловік – хороший батько для своєї дочки від минулого шлюбу. Чекала, що раз він так добре піклується про неї, то і до нашої спільної дитини буде ставитися так само.

Весь час сподівалася, що «ось ще трохи потерплю, і його дочка стане самостійною, а ми зможемо зітхнути спокійно, і зайнятися власними справами: приведемо квартиру в порядок, і будемо робити все для того, щоб у нашого сина було тільки все найкраще».

Але в підсумку вийшло так, що у нас з’явилася дитина, а левова частка уваги і грошей нашого татуся все так же йде на сторону – його дорослій доньці.

Я просто не розумію, чому ми з маленьким сином повинні на всьому економити, щоб чоловік міг допомагати цій повнолітній, абсолютно дорослій дівчині… Вона постійно у нього щось просить: то гроші на машину, то допомога в покупці туристичної путівки, я не кажу вже про дрібні витрати на модний одяг і нові гаджети.

Зараз вона взагалі заговорила про те, що хоче купити власну квартиру, і просить чоловіка з цим допомогти. Боюся, що він погодиться, і тоді нам з сином взагалі доведеться перейти на хліб з водою, адже заради економії ми і так вже від багатьох речей відмовилися: купуємо речі тільки з рук або по акції. А я не такої долі хотіла своєму єдиному синові.

Мені набридло з цим миритися. Вважаю, що у дочки чоловіка просто немає совісті, раз вона так нахабно ним користується. Він, щоб виконати всі її вимоги, працює по 6 днів на тиждень, а іноді ще й підробляє після зміни. Прийшовши додому дуже втомленим, йому вже не до ігор з нашим малюком, і не до допомоги мені по господарству.

Мені здається, що я маю повне право на те, щоб вимагати собі і синові нормальне життя. Через це у нас з чоловіком постійно виникають непорозуміння. Він просить мене перестати рахувати «чужі гроші». Але як вони можуть бути чужими, якщо ми – одна сім’я? Що робити в ситуації, що склалася? Розлучатися не хочу, тому що все ще його люблю, і хочу для своєї дитини нормальної сім’ї.

У мене таке враження, що донька мого чоловіка ніколи його не відпустить. А він ведеться на все, не розумію, чи це така сліпа любов, чи він просто відчуває себе винним перед нею. Так чи інакше, жити в таких умовах непросто. Тепер я дуже шкодую, що перед одруженням не зважила на той факт, що у чоловіка вже є дитина. Як виявилося – це дуже важливо.

Фото ілюстративне – pontianakpost.

Джерело