У 23 роки у мене з’явилась донечка, але її татко накивав п’ятами. Жила зі своєю матір’ю, але дуже і дуже неспокійно: то я не так дивлюся за дитиною, то моя дочка не дає моїй матері жити спокійно. Важко було, що й казати.

У 29 років нарешті щасливо вийшла заміж вдруге. Чоловік – янгол. Маємо спільного сина. І все у нас прекрасно, але дочка з моїм чоловіком не знайшла спільну мову. Зізнаюся, у моєї дівчинки нестандартний характер. До того ж моя мати була категорично проти нашого шлюбу і всіляко намагалася нас розвести, налаштовувала дочку проти мого чоловіка. Так тривало багато років, в результаті моєму чоловікові набридло все це терпіти, і він поставив мене перед вибором: або наша родина, або моя дитина.

Зараз дочці 16 років. Чоловік наполягає, аби донька переїхала жити до бабусі. Він бачить у ній уже дорослу, але ж це не так. Їй всього 16.

Чоловік винаймає квартиру і більше половини зарплати віддає за оренду. Зараз у нас досить дивні стосунки: щовечора після роботи я з сином приходжу до нього. Ми залишаємось до пізнього вечора, а потім на таксі повертаємось до себе. І кожен раз він докоряє мені, що гроші йдуть на оренду, а можна було б витратити на нашого сина. Але моя дочка – це теж моя дитина.

Я розумію, що таке не може довго тривати, наші відносини в будь-який момент зійдуть нанівець, до того ж син хоче жити з батьком.

Я розгубилась. Зараз син не щасливий, але донька за цей період просто розквітла. Ніби її з темряви на сонечко повернули, навіть блиск в очах з’явився.

Як тепер бути? Де вона, золота серединка, коли всі щасливі і я сплю спокійно?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото – pixabay.