Коли Ольці виповнилося сім, мама занедужала якось швиденько. І її не стало.

Олька вже тоді знала, що таке “погано”, і тому переживала по-дорослому. А тут ще – тато. Він, після того, як не стало мами, взагалі чумний якийсь зробився. І не плакав. І на роботу ходив. І бабусі, коли та запитала, чи можна їй до них з Олькою переїхати, сказав «переїжджайте».

Ось і стало їх знову троє. Тільки замість мами бабуся.

Олька в кімнаті у себе плакала, тільки щоб тато не бачив. І все-все робила як треба. Ну, там, в сенсі, школа, дім. І навчилася у бабусі готувати, тому що бабуся була мамина мама, а значить, мама теж у бабусі вчилася.
Коли Ольці виповнилося одинадцять, бабуся сказала:

– Андрюшенько, дорогий! Давай я Олечку до себе заберу. А ти про нову сім’ю подумай…

Олька і тато здивовано так і скляно втупилися на бабусю. І тато сказав:

– Що ви, Маріє Семенівно, таке говорите? У моєї доньки мами немає, так ви хочете ще, щоб і тата не стало?

Олька нічого не сказала, але здивувалася неймовірно. Яка нова сім’я? Татко ж старий! Йому тридцять три вже. На її думку, в такому віці люди починають клякнути в очікуванні онуків.

Бабуся у них була розуміюча, а тому, менш ніж через тиждень убула до місця свого постійного проживання, взявши з тата і Ольки слово, що щоліта вони у неї. І якщо що, то вона тут же, як штик.

Ось і почали жити Олька з татом. Вона приходила зі школи, робила уроки, а потім готувала вечерю до татового повернення. Приходив з роботи тато смачно “нагодовувався” і йшов на диван, поки Олька мила посуд.

Потім вона до тата приходила, сідала поруч, а він обіймав її за плечі і говорив: «Ну, розповідай…» Це у них така гра була. Олька розповідала татові всі уроки, які у неї повинні були відбутися завтра.

Потім вони «розмовляли про життя» і розходилися по своїх кімнатах, щоб почитати перед сном. Якщо хто-небудь запитав би Ольку, чи добре вони живуть, вона не відразу знайшлася б, що відповісти. У всякому разі, ні на одне зі своїх прохань вона ні разу не почула від тата «дорого».

Після батьківських зборів в школі, тато коротко звітував:

– Сьогодні я два рази почервонів…

або:

– Сьогодні я навіть один раз посміхнувся… але не сильно…

Коли Ольці стукнуло тринадцять, в дім якось вже дуже поступово і акуратно впливла Оленочка.

Теж стара, але молодша від тата, звичайно.

Під час третього її візиту, здається, Олька, колупаючи виделкою в пюре, запитала:

– Ви збираєтеся бути моєю новою мамою?

Батько з Оленкою їсти перестали. Потім тато сказав:

– Так, доню, Оленка буде тепер жити з нами. І мені б дуже хотілося, щоб ви подружилися.

Олька продовжила:

– Ви, Оленко, нам не підходите. Наша мама красивою була, а ви – ні.

Батько підняв на Ольку очі, і вона почервоніла. Потім буркнула: «Вибачте». Тим більше що це була неправда: Оленка була гарненька.

Але покапризувати Ольці все одно хотілося, а тому вона продовжила:

– А як мені вас називати? «Мамусенька» чи «Мачуха»?

Олена остаточно вже освоїлася, а тому відреагувала відразу:

– А це як тобі буде зручно. Тільки відповідати я тобі буду або «Донечко», чи «Пасербице».

І знову Олька зніяковіла і вибачилася.

Коли ж вечеря закінчився, і тато пішов в кімнату на диван, а жінки залишилися приводити все в порядок, заговорила перша Олена:

– Знаєш, Олю, я ж щиро розумію, що маму тобі ніхто не замінить. І знаю, що таке втрачати близьких: у мене однорічного сина не стало, а згодом і чолоіка. Але час йде ж, і ми йдемо разом з часом. Ми з твоїм татом покохали один одного, але це зовсім не означає, що тобі доведеться його зі мною ділити. Це зовсім інше відчуття. Давай спробуємо зробити наше життя втрьох новим щастям.

Потім підійшла, обняла Ольку за плечі і сказав:

– Я буду кликати тебе Олюшкою.

У Ольки в носі щось там защипало, вона притиснула голову до плеча мачухи і відповіла:

– А я тебе – Олено….

Автор:  Олег Бyкач.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

Джерело