Два весілля.

Нещодавно старший брат Лесі прийшов з армії. Вона дуже його чекала і була щасливою, коли він нарешті зайшов до хати.  Та на лиці Івана дівчина прочитала сум. Виявляється, він посварився з своєю дівчиною. За матеріалами

-Леся, ти поїдеш зі мною в село до Ірини? – з порогу оголосив брат. – А то вона мене одного і слухати не буде, пів року, як не писали один одному, посварилися через дурість.

Побачивши, як Леся зробила негативний помах рукою, Іван почав благати:

-Сестричко, благаю, виручай, мила, пропадаю.

-Добре, поїхали.

-Мені в чому до неї їхати, в формі?

-А тобі не набридла форма в армії? Одягай штани і сорочку. Мама давно тобі все купила на перший час, а потім сам підкупиш, що сподобається.

Незабаром Іван був одягнений в темні штани і білу сорочку з синім коміром і такою ж кишенею. У своєму новому одязі і лакових туфлях він був дуже привабливим.

Через кілька хвилин вони вже сідали в автобус і приблизно через 40 хвилин були на місці. Автобус зупинився на автовокзалі, і всі люди вийшли з нього. Леся вхопила брата за руку і пішла з ним по тротуару, який вів з вокзалу на вулицю.

Іван обімлів, коли це побачив. Він швидкому кроком випередив сестричку і став збоку, щоб його було видно. Леся глянула на людей і оніміла, побачивши Івана там.

Вона глянула на чоловіка, з яким йшла під ручку. Він був молодий, дуже цікавий і високий, вищий за Івана на пів голови. На ньому була сорочка, точно така ж, як на Іванові, біла з синім коміром і синьою кишенею. Дівчина смикнула руку, намагаючись звільнитися. Але не тут то було, молодий чоловік посміхнувся і взяв її руку в свою.

-Куди ти? Промовив він посміхаючись. – Сама ж вибрала мене, а не його. Тепер я твій наречений … чи чоловік? – з посмішкою запитав він.

-Це мій брат, -випалила Леся. – Пусти.

Хлопчина відпустив руку і продовжував дивитися на дівчину, посміхаючись.

Леся підійшла до брата.

-Не знаю, як так вийшло, – вона намагалася все пояснити.

-Так просто у нас з ним сорочки однакові, – підтримав сестру Іван.

А Леся стояла похнюпившись і дивилася у слід хлопцеві.

Ірина пробачила Івана і радісно зустріла гостей, нагодувала обідом, напоїла чаєм.

– Зараз брат повинен прийти, його Вадимом звуть. Я вас з ним познайомлю. Між іншим, у нього така ж сорочка, як у тебе, – посміхнулася дівчина.

Леся обімліла. Їй так хотілося, щоб цим братом виявився хлопець, який зустрівся їй на вокзалі. Вона з нетерпінням чекала дзвінка, і ось він нарешті задзвонив.

-А ось і він, промовив Ірина і побігла відчиняти двері.

До кімнати увійшов вже знайомий молодий чоловік у білій, з синім коміром, сорочці. Побачивши старих знайомих він розреготався. Ірина дивилася на них широко відкритими очі і нічого не могла зрозуміти.

Вадим розповідав, а сам заходився від сміху. Сміялися всі, і тільки Леся відчувала себе не дуже зручно. Вона стояла насупившись і дивилася в бік.

-Та годі тобі, всі ж знають, що сорочки у них однакові, – заспокоювала її Ірина.

Вадим трохи несміло підійшов до дівчини і взяв її за руки.

-Я так боявся, що більше тебе не побачу, промовив він. – Весь час думав тільки про тебе. Відтоді ти стояла у мене перед очима.

Леся посміхнулася хлопчині, і ця посмішка говорила сама за себе.

Вадим нахилився до дівчини і прошепотів:

-Тепер я тебе нікуди від себе не відпущу.

Ірина з Іваном тішилися, дивлячись на своїх брата і сестру.

-Нехай кажуть, що не можна так одружуватися, двоє на двоє з сімей, але, як на мене, це навіть краще, тому, що ріднішими будемо, промовив Іван, обіймаючи Ірину.

В їхніх сім’ях запанувало подвійне щастя.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.