Будинок від бабусі.

Моєму чоловікові від бабусі дістався маленький старий будиночок в селі, недалеко від міста. Сама будова цінності не мала, а ось землі було багато. Поруч із селищем років 8 тому побудували об’їзну дорогу, і село почало активно розростатися: новобудов понастромлювали, садочків, з’явилася нормальна інфраструктура. За матеріалами

Вирішили ми старий будинок знести і новий побудувати і туди переїхати. Завдяки новій дорозі, їхати до міста всього 20 хвилин на машині, зате свіжому повітрі і озера поряд. Продали нашу кімнату в гуртожитку, сімейний капітал і деякі накопичені кошти додали і взялися за будівництво.

Щось своїми руками робили, з чимось друзі допомогли. І без найму спеціально навчених людей не обійшлося. Будівництво проїло величезні діри в нашому бюджеті – в боргах, як у шовках, зате в своєму будинку і без кредитів.

Переїхали ми минулої весни. У кожної дитини – є власна спальня, і себе не обділили – після життя вчотирьох в одній кімнаті, всі члени нашого осередку суспільства були шалено щасливі.

У чоловіка є ще брат. Йому бабуся залишила свою однокімнатну квартиру. Начебто, все по-чесному поділила, всі були задоволені. Особливо раділа мати чоловіка: адже квартирка дісталася її коханому молодшому синові. Недовго свекруха раділа – як тільки брату чоловіка виповнилося 18, квартиру він продав, купив машину і інше прогуляв. Зараз брат чоловіка одружений і з родиною живе у свекрухи.

На новосілля родичі чоловіка напросилися усім сімейством. Свято було зіпсовано, навіть не розпочавшись. Ми накрили стіл в саду, вірніше – в майбутньому саду, ділянку ще слід було привести в порядок, але деякі посадки залишилися. Затопили лазню, поставили мангал. На новосілля приїхали мої батьки і друзі, які допомагали з будівництвом.

Свекруха з кислою міною критикувала все: їй не подобалося абсолютно нічого, починаючи від планування, закінчуючи кольором штор. Її отруйні зауваження я давно навчилася пропускати повз вуха. Давним-давно для себе я дійшла висновку: якщо вона щось критикує, значить все чудово.

Її друга невістка не відставала від нашої свекрухи в лихослів’ї. Племінники, із заздрістю оцінили дитячі кімнати, почали питати у батьків:

– А коли у нас свої кімнати будуть? Ми теж хочемо.

Свекруха, яка встигла добряче набратися, відповіла:

– Ви дядькові з тіткою спасибі скажіть, це вони вас зі спадщиною обділили. Собі он який будинок відгриміли за бабусині гроші, а вашому татові нічого не дісталося.

Брат чоловіка цілком підтримав свою матір:

– Дійсно – нечесно виходить. У вас – великий будинок, а у мене зачухана однокімнатна квартира. Треба б переділити спадок, як думаєш, брате?

Бачите, як виходить: коли вартість будиночка була приблизно третина від вартості квартири – їх усе влаштовувало, ніякої несправедливості не було. А варто було нам побудувати будинок, примноживши вартість спадщини в кілька разів: треба ділити по-новому, по-чесному.

Не треба випускати з виду той факт, що зараз квартира, що дісталася братові, теж коштувала б набагато більше. А те, що хлопчикові хотілося красиво погуляти в молодості – хіба наша вина?

– Я не буду про це навіть розмовляти. Ми з дружиною і дітьми тулилися в гуртожитку, збирали на житло. Побудували будинок практично своїми руками. Чому ми маємо зараз щось з кимось ділити? – запитав чоловік у матері.

– Тому що так буде справедливо! – скрикнула свекруха, схопившись з-за столу. – шикує, он – м’яса відро ціле, а ми з копійки на копійку перебиваємося, в квартирі дихати нічим від натовпу народу. Значить, буде так: ти з сім’єю переїздиш в мою квартиру, а ми всі сюди. І будинок на мене перепишеш, щоб дружина твоя нас не вигнала, а то хто знає, що у неї в голові твориться.

– Ура! У нас будуть свої кімнати! – весело закричали племінники і побігли в будинок.

Обличчя моїх батьків висловлювало вищу ступінь здивування, але вони розсудливо вирішили не втручатися в сімейну сварку чоловіка. Чоловік навіть не знав, як відреагувати на подібну нахабність. Зате знала я:

– Добре. Тільки для початку, якщо вже Ви нам свою квартиру віддаєте, то Ви напишіть дарчу. Про будинок в Вашу власність – Ви сказати не забули, а про Вашу квартиру натомість – забули, чи не так? Милий, скажи мамі «спасибі» за такий щедрий подарунок – не кожен день знаходиться людина, готовий просто так подарувати 2-кімнатну квартиру, – я з захопленим виразом обличчя вдячно трясла свекруху за руку.

– У сенсі – вам квартиру подарувати? Мамо, ти що? Ні-ні, ніяких дарувань! Це – наша квартира! – почав обурюватися брат чоловіка під підтакування своєї дружини, витягаючи руку своєї матері з моєї чіпкої долоньки.

– Ох, ну не хочете – як хочете. Ніяких дарувань – значить ніяких дарувань. Милий, все відміняється. Ніхто нічого нікому не винен. Але, якщо що, Ви майте на увазі: я-завжди «за». І пошепки, але те щоб всі чули, я, підморгнувши, сказала свекрусі: – Якщо все ж надумаєте подарувати нам квартиру, Ви знаєте де нас шукати.

Брат чоловіка швиденько почав збиратися додому, прихопивши свекруху з сімейством.

Вранці наступного дня пролунав дзвінок телефону:

– Сину, ми збираємо речі. І ви збирайте. Пам’ятаєш – вчора про переїзд домовилися? І ви там пакуйтесь. Тільки меблі залиште – нам потрібніше буде, – радісно проспівала свекруха в слухавку і відключилася.

Приїхали вони на великій вантажній машині з купою пожитків ближче до вечора. Ми їх, звичайно, навіть на поріг не пустили.

Відтоді сім’ю чоловіка ми більше не бачили. Але ми цим не переймаємося.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.