Син привів до хати дівчину, сказав, що хоче одружитися. Ми з чоловіком вирішили познайомитися зі сватами. Вони нас зустріли сиром-ковбасою. Домовилися, що всі витрати будемо навпіл ділити.

Ми з чоловіком обручки купили, ресторан замовили. Телефоную свасі, а вона каже: -Все так дорого, у нас зараз немає такої суми, а запрошення гостям скасувати не зможемо, рідні на нас образяться, потім ми вам все повернемо. До весілля тиждень, а я не знаю що мені робити. Вони навіть доньці сукню не купили, а бідна невістка ходе, в очі мені заглядає, на нас з батьком надіється.

У нас з чоловіком єдиний син, Анатолій. Хлопець вчиться на другому курсі інституту, навчання платне і не дешеве. Ми з чоловіком в усьому собі відмовляємо, щоб син отримав гарну освіту, адже це його майбутнє. Нещодавно Анатолій привів до нас додому дівчину і сказав, що хоче одружитися з нею. Як потім ми зрозуміли, Олеся чекала дитину. І вони хотіли з нами порадитися, що їм робити. Олеся зовсім ще молоденька, їй 18 років.

Нам з чоловіком Олеся сподобалася, спокійна та скромна дівчина, з дорослими поглядами на життя. Ми звичайно з чоловіком не дуже були раді цій новині, чоловік трохи сварився на сина, що варто було б раніше думати. Але поговорили, поплакали, та й вирішили діти, що таки одружаться. Ми їх підтримали, адже діватися було нікуди. Та й думка, що скоро станемо дідусем і бабусею гріла душу.

Ми в душі пораділи трохи, що син наш серйозно все сприйняв і ніс всю відповідальність, значить ми правильно виховали свою дитину.

Поміркувавши, вирішили влаштувати невеличка сватання, щоб познайомитися з батьками Олесі і вирішити різні питання щодо весілля.

В призначений день прийшли до сватів. Ми купили тортик, а вони пригостили нас сиром-ковбаскою. Посиділи, наче, добре, поговорили. Діти хочуть весілля робити, а грошей ні у сватів ні у нас на той час багато не було. Вирішили все відсвяткувати скромно, але щоб було не гірше ніж в людей. Всетаки у нас єдиний син, хто йому допоможе, якщо не ми.

Зі сватами вирішили, що будемо витрати ділити навпіл. Ми з чоловіком молодятам ресторан оплатили і обручки купили.

Через тиждень мало бути весілля. Ввечері Анатолій приходить сумний дуже, ми думало посварився з Олесею. А ні, виявляєься свати синові сказали, що у них грошей немає стільки, вони навіть і не думали, що потрібно так багато грошей, що зараз такі шалені витрати потрібно понести, щоб зіграти, навіть і не багате, весілля.

Теща сказала:

-Ти вже майже чоловік нашої дочки, було б справедливо, якби ти сам дбав про витрати для своєї сім’ї. Або нехай твої батьки нам грошей позичать, ми віддамо згодом, просто у нас зараз грошей стільки немає.

Ми з чоловіком геть засмутилися.

У нас вже все давно куплено, ресторан оплачений, гості запрошені. Свати запросили гостей зі своєї сторони в два рази більше, але ми не ображалися, думали, може в них родина більша.

Зателефонувала сватам, а сваха каже:

-Все так дорого, у нас зараз немає такої суми, а запрошення гостям скасувати не зможемо, рідні на нас образяться, потім ми вам все повернемо.

Але ж ми ресторан вже оплатили. Мені так стало шкода дітей, особливо невістку. Батьки навіть доньці сукню не купили. Бідна невістка ходить в очі мені заглядає, видно на нас сподівається. А нам, щоб другу частину оплатити, треба кредит брати або у людей позичати. І сукню нехочеться негарну купити.

Навіть й не знаю, що робити?