Моя невістка – Львівська пані. Я з сином прожила все своє життя в Тернополі. Так, як у Світлани вдома проживають ще дві молодші сестри, то вирішили, що після весілля молодята оселяться у нас. Я давно розлучена і забрала до себе свою маму. Її квартиру продали, і розділили гроші навпіл між двома синами, вони купили собі по машині.

Спочатку Світлані не сподобалося те, що я продала квартиру. Потім почала тиснути на сина, що з наявністю свекрухи вона ще може змиритися, а от старенька бабуся їй заважає. Каже, ніби, від цього старечого запаху її нудить. Хоча мама у мене акуратна, допомагає по дому, добре готує.

Світлана могла годинами розмовляти зі своєю матір’ю по телефону. Що вони там обговорювали, один Бог знає. Але я не переживаю, адже ніколи не лізла в життя сина. Хай собі роблять, що хочуть. Після таких телефонних розмов невістка ходить чорніше хмари. Навіть не хоче сідати разом з нами за стіл, коли ми вечеряємо чи обідаємо. Демонстративно накладає страву в свою тарілку, і йде. Син, звичайно ж, бере приклад з дружини.

Дітей поки у них немає. Світлана каже, що хочуть пожити для себе. Я цього не розумію, їм, як не крути, вже не по 20, і навіть не по 25.

Зараз живе на всьому готовому. Прибиранням не займається, готувати теж не любить. Єдине, що вона робить – закидає речі у пральку.

На роботу вона поки не хоче. Каже, що начиталась якихось психологів, які кажуть, що чоловік має забезпечити жінку від “А” до “Я”. А мій Андрій, що, віл, щоб гарувати на ту “принцесу?”

Я такого життя не розумію. Та я в її роки вже стажу мала, о-го-го. І дітей виховувала і за чоловіка дбала. Не те що вона.

Я не знаю, до чого їхня сім’я докотиться, але просвіту я в них не бачу.

А недавно вони зробили мені “сюрприз”. Прийшли обоє ввечері, і повідомили, що переїжджають жити до Львова. Світлана, бачте, не може освоїтись. Тернопіль для неї замалий, щоб нормально розвиватись.

Та ще би, звичайно малий, якщо одне місце з дивана не піднімати…

Поки будуть жити у її батьків, а там, кажуть, видно буде.

Я не бажаю їм зла, але знаю, як нелегко йому буде жити в чужій сім’ї. Ніяких прав, та й характер його тещі такий же, як і дочки. Але це його рішення, я не відмовляю. Хоча душа дуже болить, та й прикро.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – kobieta

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело