Сестра виявилася зозулею.

Моя старша сестра Тамара зробила вчинок, який я досі не можу зрозуміти. Тамара старша за мене на 10 років. В день її весілля, їй щойно виповнилося 18. Пам’ятаю, як як, 8-ми річна дівчинка, дуже тішилася за свою сестру-красуню в білій сукні і білій фаті. Так, вона у мене красуня ще та.

Правда, я тоді не розуміла, чому у Тамари так швидко росте живіт. І чому перед весіллям мама щодня плакала.

Тамара народила сина через три місяці після весілля, а через пів року розлучилася. Івасик став для моєї мами мами рідною дитиною. А сестрі, здається, він був зовсім не потрібний. Після розлучення вона з села поїхала в місто – там вчилася і працювала, а про її сина дбала моя мама, яка на той час була ще доволі молодою.

Через чотири роки Тамара вдруге вийшла заміж і поїхала з чоловіком жити в іншу область, обіцяла, коли обживуться, забрати сина. Та невдовзі у них з чоловіком народилася донька. З часом, Тамара перестала не тільки приїжджати, але й телефонувати до нас. Івасик так і залишився жити у нас, хоча моя мама наполягала на тому, що дитина має жити з рідною матір’ю.

***

Минуло 8 років. Про батька Івасика ми нічого не знали – де він і чим займається. Хоча аліменти він відсилав справно. Але недавно він з’явився. Розповів, що одружився, і хоче забрати сина до себе. В його житті вийшло так, що в новій сім’ї у нього немає дітей і напевно не буде ніколи, принаймі так лікарі сказали його дружині.

Коли мама вперше побачила колишнього зятя на порозі, їй стало зле. А коли почула, що її Івасика хочуть забрати від неї, захворіла. Мені іноді здається, що вона любить внука більше, ніж мене.

Я ніяк не можу змиритися з думкою, що Івасик житиме не з рідною мамою, а з мачухою. Сам Іван, поки що, теж не хоче їхати до чужого йому дядька, нехай він і є його рідним батьком.

Та, на наше з мамою велике здивування, батько Івана виявився порядною людиною. Сказав, що примусово дитину забирати не буде.А якщо син добровільно захоче переїхати до нього – буде щасливий. Якщо ні – попросить дозволу, щоб забирати сина на вихідні.

На жаль, про свою сестру Тамару, я не можу сказати теж саме, ніж про її колишнього чоловіка. За чотири роки вона не забрала сина до себе жодного разу. Коли ми їй повідомили, що з’явився її колишній чоловік, вона, немов би, зраділа. – Нехай поживе з рідним батьком, не бачу тут нічого страшного, – все, що сказала Тамара мамі в телефонній розмові.

Я і досі не знаю, чому моя сестра розлучилася, але зараз вважаю її чоловіка порядною людиною. А мою сестру інакше, як “зозуля”, я назвати не можу. Як так можна було вчинити з рідним сином?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.