Я не розумію вчинку своєї доньки, тому не знаю, як мені тепер бути.

Як тільки донька почула, що я приїхала з Італії, відразу ж прибігла до мене. Щебетати почала, ніби нічого й не було. Проте я добре пам’ятаю той день, коли вона сказала мені, що їй більше не мама, зібрала валізи і поїхала.

***

Дочку я виховувала одна, чоловік мене покинув, щойно вона народилося. Було дуже важко. Я працювала в селі листоношею, грошей ледь вистачало на харчування. Звичайно, купити дорогий одяг доньці я не могла, бо у мене завжди не вистачало грошей. Трохи допомагав город, могла зекономити на продуктах.

Поки донька була маленькою, все було добре, а як виросла, почала вимагати від мене того, чого я, в принципі, їй дати не могла. Через це в домі постійно були сварки.

Якось, розкладаючи листи, я побачила лист, який прийшов на ім’я моєї доньки. У мене земля пішла з-під ніг, коли я побачила, хто відправник. Лист від батька я принесла додому і ми разом з донькою його відкрили. У ньому розчулений татусь писав, що дуже шкодує за втраченим часом спілкування з донькою, прагне все надолужити, тому кличе доньку жити до себе. В кінці була зазначена адреса.

Донька, натхнена яскравими обіцянками батька, навіть і слухати мене не хотіла. Я застерігала її, що можливо, все не так, як він описує. Та донька, зі словами: – Ти і так мені все життя все життя зіпсувала. Набридли мені твої злидні, бачити більше тебе не хочу!, – зібрала валізи в той же вечір і зранку вирушила в дорогу.

Не можу вам передати, як мені було прикро, я розуміла, що і справді не змогла забезпечити доньці гідного життя. Але від цього було не легше.

Донька поїхала, від неї не було жодної звісточки. А я не знала, що тепер маю робити. І ось, якось, розносячи листи, я зустріла давню подругу, яка нещодавно повернулася з заробітків з Італії. Я розповіла їй про свою біду, а вона запропонувала мені поїхати з нею в Італію. Я вирішила ризикнути, оскільки втрачати мені було нічого.

***

Вперше я повернулася додому через п’ять років. Весь цей час з донькою я не спілкувалася. Виявляється, нічого у неї з батьком не вийшло. Його друга дружина відразу не сприйняла її, і влаштувала нестерпні умови. Через рік донька вийшла заміж, бо жити з мачухою вже було неможливо, а повернутися до мене в село їй не дозволяла гордість.

Не знаю звідки, але коли донька дізналася, що я приїхала з Італії, відразу ж прибігла до мене. Просила вибачення, казала, що була молода, не розуміла, що мама – найважливіша людина, яку ніхто не замінить. Похвалилася, що тепер у мене є онука.

Я дивилася на доньку, і не могла для себе з’ясувати – вона і справді змінилася, чи її цікавлять лише мої гроші. Адже за п’ять років заробітків я привезла чималу суму.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.