Василина ніколи і не думала, що можна ось так, в один момент все кинути, розлучитися і розійтися, немов чужі люди. З чоловіком вони прожили вісім років. А потім, колись люблячий і турботливий чоловік раптом заявив, що вони не підходять один одному. Просив забиратися з квартири, бо планував привести туди нову господиню.

Оскільки у Василини на руках була чотирирічна донька, а йти їй було нікуди, вона, зібравши речі, вирушила до матері в село. Її мама вже давно хворіла, тому потребувала постійного догляду. Дочку з внучкою вона прийняла радо, хоча і дуже переживала через її нещасливу долю. Тепер все господарство було на Василині.

Так вони прожили вони рік. А потім мамі стало дуже погано і вона зовсім злягла. У Василини був рідний брат Михайло, який з дружиною жив в місті. Він не часто заїжджав до матері, а коли і навідувався, то з пустими руками – ні грошей, ні допомоги від нього жінки так і не дочекалися.

Через рік мами не стало. Михайло, як турботливий син, взяв на себе всі організаційні питання. А коли минуло пів року, привіз до Василини в село якісь документи і дав сестрі підписати. Вона, повністю довіряючи брату, особливо не вникала в те, що вона підписує.

Через кілька тижнів до двору Василини під’їхало новеньке авто, чоловік, що вийшов з нього, представився новим власником будинку.

Василина ще довго не могла повірити, що брат так підло повівся з нею. Чоловік, здається, все зрозумів, але що тепер вдієш.

– Що ж ви, Василино, документи не дивлячись підписуєте? Ваш брат продав будинок.

Жінка спробувала зателефонувати братові, щоб з’ясувати це непорозуміння, але марно. Василина почала плакати, бо ж на вулиці зима, і куди податися їй з малою дитиною, вона не знала.

Та новий власник будинку виявився хорошою людиною. Він розповів, що купив цей будинок для своєї мами, яка теж зараз хворіє і потребує догляду. Тому запропонував на перших порах Василині залишитися жити в будинку, в обмін на догляд за мамою.

Кілька місяців Олексій, так звали нового власника, робив в будинку ремонт, а потім і перевіз туди свою маму.

Василина відразу знайшла спільну мову з Катериною Іванівною, а її донька почала кликати жінку бабусею.

***

За Катериною Іванівною Валентина доглядала, неначе за рідною мамою. Поступово жінці ставало все краще. Довгими вечорами вони багато розмовляли про життя.

Олексій навідувався до них рідко, але коли приїжджав, Катерина Іванівна оживала, для них це було справжнє свято. Про свої візити ніколи не попереджав.

Одного разу Олексій з’явився на порозі з гостинцями. Валентина якраз наварила смачненького борщу, спекла хліб. Жінка смачно нагодувала Олексія з дороги, і від цього у нього якось так затишно стало на душі. Олексій вже давно розлучений, його дружина ніколи не готувала їжу вдома, все вимагала ходити на вечері в дорогі ресторани, та й взагалі, любила вона лише себе і шикарне життя, яке їй забезпечував чоловік.

В той вечір Олексій зрозумів, що саме про таку сім’ю він мріє, щоб в домі пахло турботою, і лунав дитячий сміх. Його дружина не хотіла дітей. Саме тоді він по-іншому глянув і на Василину. Він, нарешті, в ній побачив не доглядальницю для матері, а молоду, красиву, жінку, яка і так вже багато пережила і натерпілася.

Чоловік повернувся  додому до звичного ритму життя, але забути той затишний вечір він не міг. Той затишок йому хотілося відчувати завжди. А перед очима всі дні стояла Василина.

На наступні вихідні авто Олексія знову мчало в село. В кишені у нього була каблучка, а в руках – оберемок троянд. У той же вечір Василина сказала йому «так!»

Незабаром Олексій і Василина одружилися, жінка могла втрати все, а натомість знайшла міцну і дружну сім’ю. Тепер вона в деякій мірі навіть вдячна братові, за те, що перетнулися їхні долі і вона познайомилася з своїм коханим Олексієм.