Всі чули фразу: «Немає той батько, що життя дав, а той, хто виховав»? Зустрічається вона в різних варіаціях і з різними подробицями: ночами не спав, косички заплітав, в лікарні лежав, душу вкладав і так далі.

З матерями це теж працює, як виявилося. Біологічна мати втекла на пошуки щасливого життя, коли її доньці було всього півтора рочки.

У три роки у дівчинки з’явилася інша мама, яка, навіть народивши свою дитину, ні словом ні ділом не образила її.

Зараз у Еліни своя сім’я і маленька дочка. Ось уже 26 років називає мамою. «Не та мати, що народила, а та, що виховала». Так виходить?

****

Жінку, мене виносила, я не пам’ятаю. Хоча мама у мене завжди була. Сама добра, чуйна і розумна мама. Мені було 16, коли батько сказав що вона мені не рідна. Я здогадувалася, не дурна. Не могла ж вона мене в 15 років народити?

І у мами, і у брата, поганий зір, це спадкове. А я – видюща, одиниця-одиниця. Колір волосся різний, форма очей. Причини задуматися про спорідненість у мене були, так що новина я прийняла спокійно. Сказала, що для мене нічого не змінилося. Мама тоді розплакалася, вона переживала, що я почну чудити.

З біологічною я побачилася, коли мені 26 було, коли вона прийшла за допомогою: «Я інвалід, ніжка болить». Я її навіть слухати не стала, навпаки, пораділа, що у тата вистачило розуму позбавити її батьківських прав.

На моєму весіллі мама плакала. Вона допомогла мені з вибором сукні, подарувала свої сімейні прикраса, підтримувала. Її батьки, мої дідусь і бабуся, допомогли нам з чоловіком з грошима на кредит. Хоча і не зобов’язані були, у них є рідний онук.

Про те, що моя мама – мені мачуха, сім’я чоловіка не знала. Про це взагалі мало хто знав.

Через 10 місяців після весілля я народила дитину.

– До офтальмолога зводити обов’язково! Еліна, у тебе мама в окулярах ходить, раптом нашій принцесі передалося! – ще в лікарні заявила мама мого чоловіка.

Мозок з офтальмологом вона клювала довго, чоловік не витримав і повідомив їй, так то короткозорість не могла передатися.

Лариса Геннадіївна зраділа:

– Це що виходить, я у принцеси єдина бабуся?

Якби я була поруч, я б її взяла в облогу. Ніхто не сміє говорити, що моя мама мені не рідна. Але мене під час цієї розмови поруч не було, чоловік потім розповів.

Почалися подарунки і слова, які підкреслювалися: «Василини від РІДНОЇ бабусі!», «Василина, йди на ручки до ЦІЄЇ бабусі!», «Василина поїде в гості до рідної бабусі!», «Ну і що, що твоя мати прийшла? Я – БІОЛОГІЧНА бабуся! Пріоритет мені!»

Спочатку я не звертала уваги, а потім стала насторожуватися. Лариса Геннадіївна поводилася все нахабніше. Наприклад, дізнавшись про те, що мама гуляє з Василиною, вона могла приїхати і забрати коляску, висловивши своє обурення:

– З глузду з’їхали, нашу принцесу чужій людині довіряти?

– Мама не чужа! Будьте такі ласкаві, зарубайте собі це на носі! – досить влучно відповіла я. Подібне треба припиняти відразу, прогавила я.

– Чужа! Тобі вона не мати, значить Василині не бабуся! Ти повинна вчити мою внучку, що бабуся у неї одна, і що любити вона повинна тільки мене! За ідеєю, твоя мати не може називатися бабусею!

Дивлячись на її самовдоволене обличчя, мене перемкнуло: я згадала, що її чоловік – вітчим мого чоловіка, а не рідний біологічний батько.

– Тоді і Ваш чоловік не має права називатися дідусем. Адже у них з Василиною немає загальної крові! – я відповіла їй її ж словами.

Вона так розкричалася. Якщо написати те, що можна сказати на широку публіку, то сенс її криків звівся до наступного:

– Мій чоловік виховав мого сина як рідного! Душу в нього вклав! Він – дідусь! І не смій вимовляти іншого!

– Подвійні стандарти виходять. – я знизала плечима. – Мене мама теж виховала як рідну. І душу вклала. Але вона, за Вашими ж словами, не бабуся. Де логіка? Доки Ви не перестанете так мислити і вказувати мені: хто моїй дитині бабуся, а хто – ні, я не хочу бачити Вас в своєму будинку.

Заперечення, що квартира і її сина теж я парирувала тим, що дитяча знаходиться на моїй половині. Нехай ходить по половини свого сина, будь ласка. Але на свою я її не пущу. Лариса Геннадіївна назвала мене дикою і пішла.

І де я не права? Чоловік вважає, що я не маю права позбавити рідну бабусю спілкування з онукою. Я йому пояснюю, що спорідненість, часом, це не найголовніше. Головне – ставлення.

Мама встала на сторону Лариси Геннадіївна. Мовляв, раз вона так проти, то і не треба конфліктувати. Моя мама згодна номінально вважатися «не бабуся», щоб легше було «рідний» бабусі. Я так не хочу, буду стояти на своєму до останнього. Або даремно?