Дізнавшись з ким я зустрічаюсь. мама влаштувала сцену. Заявляє, що я не гідна більше бути її дитиною і така поведінка осоромила всю нашу родину. Щиро не розумію у чому, власне справа. Я ні на що не претендую і не збираюсь змінювати щось у житті коханого. До чого всі ці непорозуміння?

Я знаю, що багато хто мене засудять. Але не можу від нього відмовитися. Моя зустріч з Володимиром спочатку носила чисто діловий характер.

Після закінчення університету, я довго не могла влаштуватися на роботу. Скрізь була потрібна наявність досвіду. За тим оголошенням я йшла вже без будь-якої надії і була впевнена, що отримаю відмову. Начальник відділу кадрів, мила жінка, поговоривши зі мною, відправила мене на співбесіду до Володимира Вікторовича. Зайшовши в кабінет, я побачила досить молодого, але дуже мужнього чоловіка. У мене промайнула думка про те, що він дуже надійний чоловік у віці і з хорошим достатком. Поговоривши зі мною, Володимир Вікторович вирішив дати мені можливість показати себе в роботі. Так я працевлаштувалася.

Почалися цікаві робочі будні. Мене захоплювала робота. Через півроку я вже повністю освоїлася і відчувала себе впевнено.

Одного ранку нас покликав до себе Володимир Вікторович та оголосив, що ми отримали замовлення, яке дозволить нам вийти на новий рівень. Просив докласти максимум зусиль для його якнайшвидшого виконання. І потекла робота. Я поринула в роботу з головою. Часу взагалі не помічала і, як наслідок, часто засиджувалась на роботі допізна.

В один із днів Володимир запросив мене на ділову вечерю з замовниками. Нам потрібно було презентувати нашу ідею. А хто може це зробити краще, якщо не сам автор. Мені було лячно, але директор дав зрозуміти, що підтримає мене. І я почала підготовку.

Зустріч пройшла відмінно. Клієнти залишилися задоволені, звернувши увагу на те, що їм вперше все сподобалося з першої презентації. Далі вечеря пройшла в обговоренні деталей і термінів виконання. День вдався.

Після закінчення вечері, Володимир запропонував підвести мене додому. Я погодилася, так як міський транспорт вже не ходив, а таксі мені поки не по кишені. По дорозі ми продовжували обговорювати робочі моменти, і час пролетів непомітно. У будинку він подякував мені за відданість роботі. Мені було приємно таке чути. Я вперше звернула увагу на його очі. Вони були сповнені такого ж вогню і запалу, як у мене. І раптом стало так тепло і затишно, ніби опинилася вдома під улюбленим пледом. Голова закрутилася. У почуття мене привів його поцілунок. Мої руки самі потягнулися до нього. Я була щаслива. Вова сказав, що радий нашому знайомству. Я попрощалася і пішла додому.

Так почався мій роман з одруженим чоловіком. Мій стан описати неможливо. Це суцільне протиріччя почуттів і відчуттів. Я прекрасно розумію, що коханка ніколи не буде на першому місці. Але не можу це припинити. У мене прекрасна робота. У мене кохана людина, яка допомагає мені у всьому. Моє матеріальне становище покращилося, і з’явилася можливість піклуватися про батьків. Я відчуваю себе найщасливішою. І мені не важливо, як довго це триватиме. Я не хочу про це думати. Я хочу просто жити і радіти кожному дню, проведеному з ним. І нехай мені потім буде погано. Але це буде потім.

Моя мама, дізнавшись, що у мене стосунки зі старшим багатим чоловіком, та ще й моїм начальником – отетеріла. Вона почала говорити, що не так мене виховувала. Що цей роман – це низько і нечесно по відношенню до дружини Володимира. Але вона ніяк зрозуміти не може, що він – ідеальний варіант для мене. По-перше, я його люблю, а по-друге, він зробив моє життя краще і в матеріальному плані також. Хто сказав, що відносини з багатим благодійником – це так уже й погано? Я не розраховую, що він покине свою дружину. Мені цього і не потрібно. Я щаслива зараз і про майбутнє намагаюся не думати. Що в цьому поганого?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головне фото ілюстративне – pexels.