Моя донька надумала виходити заміж. На минулих вихідних ми поїхали в село, щоб познайомитися з майбутніми сватами – мамою і батьком нареченого.

Оскільки діти вже віднесли заяву в РАЦС, а свати не спішили говорити з нами про весілля, то ж ми з чоловіком вирішили поїхати до них самі. Скажу вам чесно, я була ошелешена цією зустріччю, більш жадібних людей в своєму житті я ще не зустрічала.

Моя донька навчається на останньому курсі університету, а її наречений рік тому закінчив навчання і вже працює, самостійно заробляючи собі на життя. Мені сподобався цей хлопець. Його батьки живуть в приміському селі, а від бабусі в спадок йому дісталася квартира. Навіть невеличкий ремонт там є, треба лише меблі поміняти – і можна буде там жити.

Отож, в дітей стартові умови для життя є, то ж я подумала, що буде нормально, якщо ми, батьки, для молодих зробимо гарне весілля.

Ми з чоловіком сіли і підбили приблизний кошторис: запитали ціни в ресторанах – виходить приблизно тисяча гривень з людини. То ж якщо весілля робити хоча б на вісімдесят людей, по сорок найближчих з кожної сторони, то вийде вісімдесят тисяч.

Ще додали витрати на одяг для наречених, музику, фото і відеозйомку, лімузини і інші витрати – і вийшла доволі кругленька сума.

В село ми вирішили їхати самі, молодь з собою не брати, розмова ж серйозна передбачалася, та й може бути придумаємо якісь сюрпризи для них, навіщо молодим заздалегідь знати про них? Загалом, приїхали ми до сватів, сіли за стіл, спочатку була приємна атмосфера, ми випили і закусили.

Чого не скажеш про другу, основну частину нашого зібрання. Ми з чоловіком дістали кошторис, розповідаємо, скільки і на що потрібно, а свати сидять і здивовано дивляться на нас.

В розмові з’ясувалося, що нареченому купувати костюм не треба – у нього він практично новий з випускного в університеті. Також свати вважають, що дуже дорога сукня нареченій теж ні до чого – це ж всього на один день, а потім її ціна буде в 2 рази дешевшою, якщо продавати. Що кількість гостей – це теж якийсь перебір, з їх боку рідні і друзів від сили 15 чоловік, а голуби, арки і лімузини – взагалі не потрібні і не модні.

А потім нас ошелешили, що вони взагалі не знають, звідки у них візьметься така сума на весілля?

Тоді я запропонувала, що необхідну на весілля суму ми ділимо по половині, і кожна сім’я оформляє свій кредит – і ми, і вони. Свати аж  зблідли: «Ми? Кредuт? Та ніколи!».

Виявляється, у них в сім’ї залізне правило – ніколи не лізти в кредитну боргову яму. І взагалі, у них є зібрані 20 000, можна скинутися на цю суму, і зіграти невелике весілля без зайвої помпезності.

Потім додали, що у них ще є молодша донька, підліток, яку теж треба утримувати. Це у нас син – єдина дитина в сім’ї, а у них двоє. На другу дитину, мовляв, теж витрати великі.

Ми з чоловіком сиділи, як помиями облиті – що ж це за скупі люди нам попалися в свати. Невже заради щастя дітей не можна порушити якісь дурнуваті правила? Так нічого і не домовившись, ми поїхали додому.

Я ніч не спала, ну, думаю, скнари, Бог з вами, ми візьмемо в кредит необхідну суму і все одно зробимо молодим пишне весілля. А їм нехай буде соромно протягом усього торжества.

Але на цьому все не закінчилося. Зранку дочка вже звідкись дізналася про наше непорозуміння з сватами і неочікувано стала на їхню сторону.

Вони вже встигли її накрутити! Але вона ще молода і не розуміє, наскільки важливий цей день для наречених з усією своєю пишністю і красою! Це ж – на все життя!

Тепер я вже й сама не знаю, що робити, я просто шокована! Вже й самій нічого не хочеться, ні весілля, ні гостей, ні банкету, ні лімузинів. І як можна бути такими жадібними, не розумію. Через свою скупість лишати дітей найяскравіших спогадів…