Тамару я знаю давно, ми дружили ще зі школи. Вона дуже хороша дівчина – добра і чуйна. Але чомусь Тамара довго не виходила заміж, батьки через це дуже хвилювалися.

Оскільки Тамара була красивою дівчиною, то й претендентів на її руку і серце було багато, та чомусь всі їхні пропозиції, навіть цілком гідні, дівчина відкидала.

А недавно я зустріла її на вулиці з коляскою. Тамара була дуже щасливою і розповіла мене свою історію.

“Шість років тому я поїхала у відрядження в іншу область. Там я познайомилася з Тарасом. Хлопець працював водієм, в його обов’язки входило возити нас по районі.

Ми були молоді, мені було двадцять чотири роки, Тарасу двадцять шість. В дорозі ми познайомилися, багато спілкувалися. А в кінці дня обмінялися телефонами. Мені дуже сподобався цей хлопець і я йому теж.

На наступний день я не не витримала і подзвонила йому перша. Він зрадів моєму дзвінку і ми домовилися про зустріч. Ми побули разом всього кілька годин, але після цієї зустрічі я зрозуміла, що ніхто інший мені вже не потрібний. Я дуже сильно закохалася в Тараса. А він пообіцяв мене взяти з собою в подорож на море.

Я з нетерпінням чекала наступної зустрічі, але Тарас раптово зник з мого життя. Не відповідав на дзвінки. Щоб з’ясувати, що сталося, я поїхала ще раз в інше місто і попрямувала на роботу до Тараса.

Хлопець був вельми здивований, коли мене побачив. Я розплакалася. Тоді він пояснив мені причину свого зникнення.

– Розумієш, у мене є дівчина. Вибач, що морочив тобі голову, і на море обіцяв звозити. Просто, в той час, коли я зустрів тебе, ми з нею посварилися, і я думав, що назавжди. Але тепер у нас все добре, ми плануємо скоро одружитися. Мені було дуже боляче це чути, та я вислухала Тараса спокійно і без істерик.Після цього всього мені лише залишалося побажати йому щастя і поїхати назавжди.

Та забути його я так і не змогла. Я зустрічалася з іншими хлопцями, три роки тому навіть уже вирішила, що виходжу за одного з них заміж, але за місяць до весілля я передумала. Бо добре розуміла, що і досі кохаю Тараса.

Далі було кілька років самотності. Мені вже почало здаватися, що я забуваю Тараса, як раптом він мені наснився. У сні він кликав мене. І я наважилася йому написати в соцмережах. “Привіт. Тарасе, якщо ти мене пам’ятаєш, відпиши мені”.

Я весь день просиділа біля телефону, але відповідь прийшла аж на наступний день. Тарас писав, що добре мене пам’ятає. Що він і далі працює водієм. Розповів, що у нього є трирічна донечка, а дружини не стало в той день, коли дитина з’явилася на світ.

Вперше в житті я не знала, що мені йому відповісти. Але потім запропонувала, все-таки, зустрітися. Тарас з радістю погодився. Так ми прозустрічалися пів року. За цей час я дуже полюбила його донечку.

Якось Тарас запропонував мені жити разом, правда, він боявся, що я відмовлю через чужу дитину. Та я його заспокоїла, що ця дитина вже давно мені стала рідною. А нещодавно у нас народився син.

Ось така історія, виходить, я чекала невідомо чого, адже все могло обернутися по-іншому. Але тепер у нас все добре, я безмежно щаслива.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.